Зустрілися одного разу пташка і лисиця, затоваришували і вирішили засівати пшеницею поле.

- Ти, - говорить лисиця, - дістань насіння, а я сіятиму. Пташка погодилася, злітала на один селянський двір, злітала на іншій, побродила навколо комори і набрала насіння.

- Тепер ступай на полі і сій, - сказала вона лисиці. – Насіння я дістала.

- Ні - відповіла їй лисиця, - сіяти я не умію. Посій вже ти цього разу, зате я коситиму і збиратиму урожай.

Узялася пташка за роботу і насилу увіткнула зерна землю.

Насіння було гарне. Незабаром з'явилися сходи. Коли пшениця виколосилася і дозріла, птах відправився до лисиці.

- Ти обіцяла скосити пшеницю і зібрати урожай - сказала вона.

-Ні, - відповіла лисиця, - косити я не умію. Скоси вже ти, зате я одна потім молотитиму.

- Як же так? - здивувалася пташка. - адже Ти обіцяла!
Робити, проте, нічого, довелося пташці самій збирати урожай. Прилетіла вона на поле по колоску зібрала всю пшеницю і в’язала її у снопи.

- Ну ось, - говорить вона лисиці, - я скосила пшеницю.

Тепер ти, лисиця, молоти.

-Ні, - відповіла їй лисиця. - Молотити я теж не умію. Молоти ти, зате я ділитиму урожай.

Довелося пташці змолотити всю пшеницю. Коли робота була закінчена, вона склала на одну купу полову, а в іншу насипала зерна.

- Що ж, - говорить лисиця, - ти добре попрацювала. Тепер я розділю урожай. Хай буде так: візьми собі полову, а я візьму зерно.

- Як так? - обурено вигукнула пташка. - Навіщо мені потрібна полова? Я стільки трудилася і тепер залишуся ні з чим? Це несправедливо. Давай звернемося до судді, хай він вирішить, як потрібно розділити цю пшеницю.

- Добре, я згодна, - сказала лисиця, - звернемося до судді. Сходь і приведи в судді великого старого гусака.

Лисиця вирішила: якщо суддею буде великий старий гусак, вона опиниться в подвійній вигоді, тому що на додаток до пшениці можна і гусака з'їсти.

Відправилася пташка на пошуки гусака і побачила по дорозі комашку. Хотіла скльовувати її, та та змолилася:

- Не їси мене. Можливо, я тобі на що-небудь стану в нагоді!

Пташка сказала:

- На що ти можеш стати в нагоді? Краще мені з'їсти тебе, оскільки я голодна, а летіти мені далеко, в село.

- А навіщо ти летиш в село? - поцікавилася комашка.

- Хочу покликати в судді гусака, я суджуся з лисицею із-за урожаю пшениці. Комашка сказала:

- Ні за що не зви в судді гусака, а то справа кінчиться погано і для гусака, і для тебе. Поклич краще мисливський собаку, який лежить на краю поля, бачиш, там, внизу.

Пташка подумала і сказала:

- Адже ти маєш рацію, комашка. Ось вже не думала, що ти зможеш послужити мені таку добру службу - дати хорошу раду! Спасибі тобі!

Поспішила пташка до собаки, але, підлетівши до неї, побачила, що та зовсім стара і хвора. Все ж таки пташка запитала її:

- Послухай, кума, не пішла б ти до мене в судді? Я суджуся з лисицею із-за урожаю пшениці.

- Ніяк не можу, кума, - відповів їй собака. - Ти ж бачиш, в якому я стані. Але що я скажу тобі: якби ти нагодувала мене жирною солянкою з м'ясом, щоб у мене трішки додалося сил, та якби змастила мені шкіру оливковим маслом, щоб вона стала гнучкою і м'якою, як раніше, тоді б я пішла в судді і розсудила вас.

- Ну, це простіше простого, - повеселівши, відповіла пташка. - Більше тобі нічого не потрібно? Немає? Тоді ступай за мною.

Відправилися вони в шлях. Йдуть повз поле і бачать: працюють в полі господар і чотири батраки. Господар говорить дружині:

- Дружина, вже полудень, пора нам обідати. Пішла дружина за обідом. Удома у неї була приготована жирна солянка: капуста з м'ясом, підсмаженим на вершковому маслі. Поставила вона миску з солянкою собі на голову, узяла за руку маленького синочка і пішла назад. Побачила їх пташка і говорить собаці:

- Сховайся тут за кущами. А вже я постараюся дістати тобі те, що ти просила.

Сховався собака, а пташка опустилася на землю перед дитиною і почала стрибати навколо нього.

- Ой, мама, подивися, яка пташка! - закричав малюк і побіг за нею. А пташка не відлітає: скаче навколо, і ніяк хлопчиськові її не зловити.

Матері здалося, що у пташки зламано крильце і вона не може відлетіти.

- Почекай, - сказала вона хлопчикові. - Зараз мама тобі її зловить.

Поставила жінка миску на землю і зайнялася пташкою. Але пташка їй в руки не дається, тікає убік, а сама робить знак собаці, щоб та бралася за їжу. Коли пташка побачила, що собака все з'їв і вже вилизує посудину, вона спурхнула і відлетіла.

Обернулася жінка, хотіла узяти миску, а солянки-то і в помині немає: все собака з'їв.

Говорить собака пташці:

- Ось і чудово, я дуже задоволена - тепер у мене сили додалося! Дістала б ти мені ще оливкового масла, щоб змастити шкіру.

- Це теж дуже просто, - завзято і весело відповіла пташка. - Ступай за мною.

Прийшли вони на маслоробню і бачать: розташувалися там на відпочинок селяни, а біля них лежать бурдюки з оливковим маслом. Селяни прийшли здалеку і в полуденну годину прилягли відпочити і поспати в тіні дерев. Тільки один з них не спав і вартував масло.

Пташка спурхнула і сіла прямо на бурдюк. Селянин, що вартував масло, узяв камінчик і кинув в неї. А вона ні з місця, тільки крильцями поворушила. Полетів в пташку другий камінчик, але вона знову трохи поворушилася. Тоді селянин узяв камінь величиною з кулак і шпурнув його з досади що було сил. Але камінь потрапив не в пташку, а в бурдюк, пробив його, і масло полилося на землю.

- Вставайте, хлоп'ята! - крикнув він товаришам. - У нас порвався один бурдюк!

Всі схопилися, стали охати та ахати, зібрали абияк залишки масла, потім узяли решту бурдюків і пішли.

- Біжи скоріше сюди, - покликала пташка собаку, - масла я тобі знайшла достатньо.

Підбіг собака, вивалялася як слід в оливковому маслі, і шкіра у неї стала гнучкою і м'якою, а шерсть заблищала.

- Ось тепер, пташко, я буду вашим суддею, - сказав собака.

Узяла пташка мішок, посадила туди собаку і пішла з ним в гори, до перевалу, туди, де у неї була призначена зустріч з лисицею.

- Лисице! - закричала вона. - Де ти? Я принесла гусака, він нас судитиме. Підійди ближче.

Показалася з чагарників лиса, розгледіла мішок і зміркувала, що там зовсім не гусак.

- Щось великий твій гусак, та і спина у гусака велика і кругла, а не така, як у твого приятеля в мішку. Не можу я підійти ближче.

Не встигла лисиця це сказати, як пташка розв'язала мішок, звідти вискочив собака і кинулася прямо на лисицю. Стала лисиця кидатися по чагарниках, а собака за нею. Довго вони так бігали, і лисиця трохи не ушилася від собаки, сховавшись в норі між корінням старого дуба, але собака приловчився і схопив її за хвіст. Лиса тягне хвіст до себе, а собака - до себе, лисиця його смикає, і собака смикає, нарешті хвіст відірвався. А лисиця сховалася в норі.

Собака віддав лисячий хвіст пташці і сказала:

- Хвіст я їй відірвав, а сама шахрайка врятувалася. Але ти тепер спокійно забирай всю пшеницю, лисиця більше слова тобі сказати не посміє.