Удома немає води, - сказала бабуся внучці, - піду на річку, принесу.

Узяла бабуся відро і пішла за водою. Не встигла бабуся піти, як захотіла і внучка піти за водою. Узяла внучка маленьке відерко і пішла за бабусею. Залишився удома півник, та захотів і він піти за водою. Узяв півник маленьке відерко і пішов услід за бабусею і внучкою. А в цей час з своєї нірки висунула голову мишка, подумала-подумала - і теж вирішила йти за водою. Узяла мишка відерко, маленьке, як пальчик, і побігла до річки.

Ось і зібралися вони всі на річці. Набрали води і відправилися додому: попереду бабуся, за бабусею внучка, за внучкою півник, а за півником маленька мишка.

На краю дороги росла яблуня, а під яблунею спав сірий зайчик. Дув вітер і гойдав верхівку яблуні. Раптом одне яблуко впало з верхівки і догодило зайчикові прямо в лоб. Схопився зайчик, стрибнув та і потрапив прямо бабусі під ноги. Злякалася бабуся, впала і всю воду пролила.

Ось справа-то яка дивна!

Злякався і зайчик. Побіг він зі всіх ніг далі і наткнувся на внучку. Внучка впала і всю воду пролила.

Злякався зайчик ще більше, побіг ще швидше. Не відмітив він, як зіткнувся з півником. Закричав півник, упустив відро. Те-то страху було!

А маленька мишка, як тільки побачила, що зайчик біжить зі всіх ніг, кинула відро та і нирк в чагарник.

Заспокоїлася потім бабуся, подумала-подумала та і говорить про себе: "Ось щастя, що я врятувалася, не інакше як це ведмідь був!"

Задумалася і внучка і сказала про себе: "Ось щастя, що я врятувалася від цеї напості, не інакше як це вовк був!"

Подумав півник та і говорить: "Ось щастя, що я врятувався від лисиці!"

А мишка сидить в чагарнику, виглянути боїться і думає: "Ось вже щастя, що врятувалася я від страшного кота!"

А в цей час бідний зайчик все біг і біг.

Прибіг він в ліс і зарився там в купу листя. Коли вже заспокоївся небагато, то подумав: "Ну і змучився я! І полювали-то за мною, і кидалися-то на мене!.. Ледве врятувався!"