Жили на світі чоловік і дружина. Дуже дружно жили, грубого слова один одному не сказали. Чоловік зі сходу до заходу трудився в полі, а дружина в цей час пряла, ткала та в будинку прибирала. Захоплювалися селяни скромністю і розумом жінки. Всі хвалили її, нахвалювали. Йшли дні низкою, йшли місяці, роки, і чутка про жінку рознеслася всюди.

Одного разу почула про цю жінку дружина сільського старости, трохи не лопнула від злості: "І чим вона краща за мене, що все нею нахвалитися не можуть. Помру, але знайду і подивлюся на неї". Довго чекала дружина старости випадку, щоб вийти з дому. Якось староста на декілька днів поїхав в місто у справах. Тільки чоловік за ворота, дружина переодягнулася в дранті і пішла на пошуки жінки. У один будинок, в іншій, нарешті, розпитуючи людей, знайшла. Прикинулася дружина старою та убогою, постукала у ворота і попросила подаяння.

Добра жінка подала подаяння і продовжувала працювати, а дружина старости заглянула в двір і бачить, що жінка сидить на самому сонці, пряде шерсть, а поряд черствий шматочок хліба і вода в ковші.

- Сестричка, що ж ти на сонечку сидиш, а не в тіні дерев? - запитала дружина старости.

- Чоловік мій в цей самий час в полі під пекучим сонцем косить пшеницю, - відповіла жінка. - Йому ніде в тіні сховатися. Та і поїсти, окрім черствого хліба, і запити, окрім теплої водиці, йому нічого. А я що краще за нього? Як він, так і я. Інакше я і не зрозумію, який він мій чоловік, яка у нього праця. А чоловік, бачивши мою вірність, платить мені любов'ю.

- Порадь, сестричка, що мені зробити, щоб чоловік мене більше любив, - попросила дружина старости жінку. Їй захотілося перевірити її розсудливість.

- Якщо ти принесеш мені декілька левових волосків, я зможу навчити тебе, - відповіла жінка.

З того дня дружина старости стала шукати лева і знайшла нарешті в звіринці у падишаха. Бачить, в сталевих клітках - страшні леви.
Довго думала-гадала дружина старости і вирішила щодня сама годувати лева. Стала вона по два-три рази на дню приходити до звіра, переборовши страх, підкладала через лозини йому їжу, міняла воду, ласкаво примовляючи, гладила хвіст і спину. Через деякий час осміліла вона і погладила левову голову. Лев став впізнавати її. Одного разу, гладячи лева по голові, вирвала вона три волоски з його вусів. Прийшла дружина старости до тієї жінки і показала їй левові волоски.

- Як це тобі вдалося обірвати вуса такому хижому звірові, як лев? - запитала жінка.

Дружина старости розповіла жінці, як вона поводилася із звіром, щоб вирвати ці волоски.

- Сестричка, піди ти до чоловіка і стався до нього так, як відносилася до лева. Яке буде відношення така буде і відповідь.

З тих пір дружина старости стала відноситися до чоловіка так, як порадила жінка. Чоловік був дуже задоволений дружиною. А дружина старости вдостовірилась, що жінка насправді дуже розумна.