Були колись старий із старою, і був у них пустотливий чорний кіт. Стара любила кота. Але незабаром вона померла. Старий і кіт залишилися одні.
Після смерті старої нікому було годувати кота: старий не любив його. І кіт вирішив сам здобувати собі пишу.
Став кіт забиратися в льохи і кліті сусідів і поїдати у них масло, сметану і випивати молоко.
Одного разу сусідка зловила кота, коли той пив у неї молоко. Схопила вона кота і понесла його до старого:
— Ось, дідусь, твій кіт! Що хочеш, то і роби з ним, але щоб я більше його не бачила! Бач, повадився красти у мене...
Вислухав старий сусідку. Що і говорити: кіт був злодій, але вбивати його старий пошкодував. Сунув він кота в мішок і поніс в ліс.
Довго йшов старий. Йшов один день, йшов інший. Нарешті дійшов старий до гори і випустив кота з мішка.
— Багато бід наробив ти, пустун, залишайся тут. Живи, як хочеш, - сказав старий і пішов до себе додому.
Залишився кіт в лісі, озирнувся довкруги і пішов вниз під гору. Вдень нудно було котові в лісі, а коли настала ніч, він злякався. Шерсть у нього піднялася дибки. Занявкав він страшним голосом. Йде, озирається і мявчить, а у самого очі так і горять зеленим світлом. Зустрівся котові заєць.
— Куди йдеш, котик?— питає заєць.
— Ммя-у, ммя-я-у! Йду, щоб пожерти всіх звірів в лісі!— відповів кіт.
'Як би мене не з'їв', - подумав в страху заєць і пострибав від кота зі всіх ніг. Незабаром заєць зустрів лисицю.
— Що трапилося, дружок? Чого ти так злякався? Куди біжиш, зайчик-красень?— запитала лиса.
— Онде в лісі, по горі, ходить кіт. Він говорить: 'Зжеру всіх звірів в лісі'. Я і втік від нього...
Почула лиса таку страшну звістку і теж злякалася.
— Побіжимо разом!— сказала лисиця і побігла разом із зайцем.
Довго бігли вони. Зустрівся їм сірий вовк.
— Куди біжите, друзі — запитав їх вовк.
— Онде в лісі, по горі, ходить страшний кіт, хоче зжерти всіх звірів в лісі, - відповіли заєць і лисиця.
Вовк теж сильно злякався і побіг з ними. Довго бігли вони утрьох. Нарешті зустрівся їм ведмідь.
— Куди йдете, друзі, що трапилося? Чи не мисливець йде?
Ті відповіли, що йде страшний кіт і пожирає в лісі всіх звірів.
— А куди ж ви біжите?— запитав ведмідь.
— А нам лише б від кота врятуватися, - відповіли в один голос заєць, лисиця і вовк. — А куди біжимо — і самі не знаємо!
— Ну, тоді, і я з вами побіжу! — заревів в страху ведмідь.
Учотирьох бігли вони довго-довго, нарешті втомилися, вибилися з сил і зупинилися відпочити під деревом.
— Чи не краще, друзі, зварити м'яса і запросити кота в гості? — говорить ведмідь.
Всі погодилися. Ведмідь пішов за м'ясом, вовк — за водою, лисиця — за дровами, а заєць пішов звати кота в гості.
Незабаром ведмідь притяг бика, вовк приніс води, лисиця нанесла дрів, і вони почали варити м'ясо. М'ясо давно вже зварилося, а зайця з котом все немає і ні.
Всім звірам стало страшно.
— Видно, кіт зжер бідного зайця і йде тепер сюди, - вирішили вони і стали ховатися хто куди.
Ведмідь заліз на високе дерево, вовк вирив яму в кущах, сховався туди і прикрився жовтим опалим листям, а лисиця сховалася під купу листя.
А тим часом заєць знайшов кота на тому самому місці, де вперше побачив його.
Тремтячи від страху і не підходячи близько до кота, заєць здалека крикнув йому:
— Ей! Всесильний кіт!..— І більше заєць нічого не міг додати від страху.
Почув кіт заячий крик, подивився на нього своїми зеленими очима і побіг прямо до зайця.
'Він біжить, щоб з'їсти мене!'— подумав боязкий заєць і тут же впав як мертвий.
А кіт побіг далі. Ось кіт почув смачний запах м'яса і наблизився до того місця, де ведмідь, вовк і лисиця варили м'ясо і чекали гостя.
Кіт підбіг до м'яса і почав жадібно його їсти. Але бик, принесений ведмедем, був старий, і м'ясо було тверде і недоварене. Кіт їв і голосно фиркав.
Злякалася лисиця пирхання кота, захотіла сховатися ще краще, завовтузилась і почала хвостом ворушити.
Почув кіт хрускіт в купі, подумав, що там миша, і кинувся на хворост.
А лисиця злякалася, що страшний кіт зараз її розірве, вискочила з-під хворосту, та так стрімко що хвоста собі відірвала, та так і втекла, рятуючись від страшного кота.
А кіт і сам злякався лисиці; кинувсь в кущі і вчепився там кігтями якраз в голову і очі вовкові.
— Ай, він мене хоче з'їсти!— завив вовк від страху і болю і кинувся зі всіх ніг он з кущів.
Кіт до смерті злякався вовка і, як білка, кинувся на дерево, на якому сховався ведмідь.
Ведмідь побачив кота, що дерся до нього, і впав від страху на землю.
А кіт, який так сильно налякав диких звірів, сидить на дереві і сам ледве дихає від переляку.
Ведмідь, вовк і лисиця втекли без пам'яті в різні боки.
Нарешті вони розшукали в лісі один одного і сіли разом відпочивати на дні глухого яру.
— Ну, як ви — живі? — питає ведмідь лисицю і вовка.
— Жива-то я жива, та хвоста у мене немає — кіт відірвав, - відповідає лисиця.
— Я теж залишився цілий, та ось трохи живий від кігтів цього кота; він всю шкіру на голові у мене роздер, — сказав вовк.
— А ти як відчуваєш себе?— запитали вовк і лисиця у ведмедя.
— А я тільки поламав ребра, коли кіт звалив мене з дерева, — відповів, охаючи, ведмідь.