Був у одного старого єдиний син, дуже, говорять, що не любив утрудняти себе: що батько не велить зробити – він тільки в потилиці чеше. Одного разу батько сказав йому:

- Синок, у худобини корм кінчився, з'їздь на луг.

- Там на дорозі – яма, як наїдеш – гарба перекинеться. Не поїду, – відмовився син.

Батько:

- Як перекинеться, Потреба тобі допоможе. Потребу покличеш.

Поїхав син за кормом. По дорозі назад гарба насправді догодила колесом до ями і застрягла. Тягнув син і так і сяк – не може конячка витягнути віз. Прийнявся малий кричати:

- Потребо, потребо, допоможи!

Кричить-надриваєтся, а Потреба на допомогу не йде. Вже і молився і лаявся– немає і немає допомоги.

Пройшло так години дві. Врешті-решт виламав палицю, сунув під колесо. підганяє конячку, сам гарбу ззаду штовхає. Помучився неабияк, але виштовхнув все ж таки.

Повернувшись додому, детально розповів батьку про той, що сталося.

- Як, – говорить, – не кричав – обіцяної тобою допомоги від Потреби не дочекався.

- Ось це, синок, якраз і була потреба. Криком до неї не докричишся, але кожен в свій чаз з нею зустрічається, – пояснив батько.