Знайшла собі якось лисиця пиріжок, серединку виїла, а замість серединки напхала піску з багнюкою. Тоді пішла собі далі. Іде, аж пастухи пасуть худобу. Прийшла вона до пастухів та й каже їм:
— Пастушки, пастушки, ви дайте мені бичка-третячка, а я вам віддам пиріжок.
Пастухи дали лисиці бичка-третячка, а лисиця пастухам віддала пиріжок. Віддала пастухам пиріжок та й каже їм:
— Не їжте його, доки я з бичком зайду за гору! Пастухи так і зробили. А лисиця як тільки зайшла за гору,
так швиденько повела бичка-третячка в лісок. Прийшла ли¬сичка в лісок та й давай собі сани вирубувати, рубає і при¬мовляє:
— Рубаю, рубаю один раз! Рубаю, рубаю два! Рубаю, рубаю три! Рубаю, рубаю чотири! Рубаю, рубаю п'ять! Рубаю, рубаю шість! Рубаю, рубаю сім! Рубаю, рубаю вісім! Рубаю, рубаю дев'ять! Рубаю, рубаю десять!
І зробила сани. Запрягла до саней свого бичка-третячка та й поїхала. їде, їде, аж біжить заєць.
Лисичко-сестричко, поїду і я з тобою.
Ой ти, зайче косий! Хіба ти не бачиш, що мій кінь плохенький, сани мої благенькі і сама я ледве їду? Та не¬хай уже, їдь собі! Сідай на сани!
Поїхали вони удвох. їдуть, їдуть, аж біжить вовк.
Кумонько-голубонько! Пусти мене на саночки!
Ох ти, вовче — негар¬ний хлопче! Хіба ти не ба¬чиш, що коник мій плохень¬кий, сани мої благенькі, а ми й так уже вдвох їдемо? Ще й ти просишся! Але не¬хай, їдь собі! Сідай на сани!
Поїхали вони утрьох. їдуть, їдуть, аж біжить ведмідь.
Кумко-голубко, поїду і я з тобою.
Ой ти, клишоніг! Хіба ти не бачиш, що кінь мій плохень¬кий, сани мої благенькі, а ми й так уже втрьох їдемо? Ще й ти просишся з нами їхати! Але нехай, їдь собі! Сідай на сани!
І поїхали вчотирьох. їдуть, їдуть, аж біжить лис.
Лисичко, поїду і я з тобою.
Хіба ти не бачиш, що ми і так їдемо вчотирьох? А кінь мій плохенький, сани мої благенькі. Коли б ще не обламалися, як ти сядеш. Ну, та нехай, їдь собі, нічого не вдієш! Сідай на сани!

І поїхали вони вп'ятьох. їхали, їхали, аж ось сани трісь! — і поламалися. Вони всі й попадали додолу. Упала лисиця та й давай сваритися:
— А що, хіба я не казала: мої сани благенькі, коли б не обламалися?! Аж воно так і є! А все ви винні. Понасідало повні сани!.. Що ж його робити?! Треба думати й гадати, як те лихо виправляти!.. Та що тут довго думати? Нехай заєць іде дерево на сани рубати, бо він перший напро¬сився їхати!
Пішов заєць до лісу дерево на сани рубати. Рубав, рубав, а приніс одну різку березову! Як почала лисиця зайця лаяти:
— Тобі, зайче косий, мабуть, і лісу не було! Ходи ти, вовче, дерево на сани врубай: ти сідав слідом за зайцем!
Пішов вовк до лісу дерево на сани рубати. Ходив він, ходив лісом, доки знайшов-таки корчомаку. От і приносить її до ли¬сиці. Як стала лисиця на нього сваритися:
А ти, вовче, ти, поганий хлопче! Чи тобі також лісу не було! Які ж із корчомаки сани? Ходи ти, ведмедю, сани робити!
Пішов ведмідь до лісу дерево на сани шукати. Вирвав він ялину й тягне її до лисиці. Як приволік він до лисиці, як стала на нього лисиця сваритися:
— Ох ти ж, клишоноге невдатний! Які ж із неї сани?.. Хо¬ди ти, лисе, сани робити!
Пішов лис до лісу дерево на сани рубати. Ходив він, ходив, рубав, рубав і зрубав патичок вільховий. Як приніс лис пати¬чок вільховий, як лисиця давай на нього гримати:
— Чи тобі лісу не було? Та сам подивися, які з цього дрючка сани?
Доведеться самій іти дерево на сани рубати! Пішла лисиця лісу рубати. Прийшла та й каже:'
— Рубаю, рубаю один раз! Рубаю, рубаю два! Рубаю, ру¬баю три! Рубаю, рубаю чотири! Рубаю, рубаю п'ять! Рубаю, рубаю шість! Рубаю, рубаю сім! Рубаю, рубаю вісім! Рубаю, рубаю дев'ять! Рубаю, рубаю десять!
І зробила сани. Ну, а тим часом заєць, вовк, ведмідь і лис стояли коло бичка-третячка. Стояли вони, стояли, потім узяли та кишки в бичка третячка випустили зсередини і поїли. А тоді взяли та соломою його напхали і підперли кілоч¬ком, щоб не падав.
Аж привозить лисиця саночки. Запрягла в них бичка-тре¬тячка та каже:
— То сідайте, поїдемо!
Сіли вони на саночки. Лисиця стала поганяти:
— Гей, бичок-третячок! Но!
А бичок-третячок ні з місця. Нокала вона, нокала, гей¬кала, гейкала, нічого не зробила! От вона й говорить до зайця:
Злізь ти, косенький заєньку, піджени бичка-третячка. Заєць, злізши з саней, пішов наперед та давай гукати:
Но! Но!
Нокав, нокав, кричав, кричав — нічого не зробив, не підігнав того коня. Пішов тоді підганяти вовк. Він так само нокав, нокав — бичок ні з місця. За вовком пішов підганяти вед¬мідь клишоногий. Той так само — не підігнав. Пішов за ведмедем лис — і той так само — не підігнав. Злізла тоді з санок сама лисиця. Підійшла вона до бичка-третячка та давай знову гейкати! Гейкала, гейкала — та дарма. Коли ди¬виться — аж у бичка-третячка з боку соломина стирчить. Ухопилася вона за ту соломину та потягнула, бичок-тре¬тячок одразу й завалився! Обдивилася лисичка: аж коник її — бичок-третячок — соломою напханий. Здогадалася вона, що це наробили такого заєць, вовк, ведмідь і лис, та й задумала їх зі світу зжити.
Пішли вони далі. Ішли, ішли, привела їх лисиця до річки. Не знають вони, як перейти їм річку. Лисиця тоді й каже зай¬цеві:
— Зайчику, ти найлегший, тобі першому переходити!
Заєць не сперечався і поплив через річку. Плив, плив та й утопився. Тоді став перепливати вовк. Як почав він гребти своїми лаписьками — і переплив. За вовком черга перебро¬дити ведмедеві. Брів той, брів, поплив та й захлинувся. Став перебиратися лис, і той утопився.
Після всіх стала переправлятися через річку лисиця. Вона розпушила свого довгого хвоста — і перебралася.
Стала вона тоді думати-гадати, як би тут зжити зі світу вовка. Думала, думала та й надумалася-таки: подружилася з ним і покумалася.
Ось раз у дощ вовк ходив, ходив та змерз. Іде дорогою через ліс і труситься. Аж назустріч йому лисиця. Радий вовк став, що стрівся з лисицею:
— Здоров, кумасю!
- Здоров, кумцю!
— Ох, аби ти знала, як я змерз! Ось уже третій день, як шукаю кравця, щоб він мені пошив сірячок або кожушок, бо така холодюка! Та нема ніде кравця!
- О, кумцю! Я тобі пошию кожушок, дай ось стільки і ще стільки овечок.
Добре ж, кумочко! Я тобі принесу скільки ти хочеш овечок!
А я тут у ялиннику пересиджу, а ти, куме, швидше неси, щоб хто-небудь не перешкодив нам.
Вовк мерщій побіг до пастухів. Підкрався, підкрався, таки поцупив найкращу овечку та приніс до лисиці. Лисиця тут же стала мірку знімати.
— Ой, кумцю, іще ж багато треба. Біжи ще принеси овеч¬ку. Вже як шити, то шити кожух ладний!
Вовк побіг іще овечку красти, а лисиця скоренько овеч¬ку облупила, шкуру повісила сушитися, а м'ясо швиденько до своєї нори занесла, а тоді прибігла й сіла кроїти.
Аж вовк несе вже й другу овечку. Лисиця і з цією так само зробила, а вовка послала ще овечок носити. Носив він, но¬сив, поки лисиця наклала повні нори м'яса. Тоді заходилася шити вовкові кожушок. Пошити пошила, тільки не оторочила. Як приніс вовк останню овечку, лисиця йому й каже:
— Ну, кумцю, я вже кожух пошила, тільки ще не оторо¬чила. А ти, кумцю, піди та вибери найліпшого коня. Але ти довго шукатимеш такого коня; ходімо краще, я тобі по¬кажу! Вовк і пішов за лисицею.
А лисиця завела його до маєтку, в панський сад. У тому саду прив'язаний стояв найгарніший панський кінь. Як при¬йшли вони в сад, лисиця й каже вовкові:
— Я тебе навчу, як при¬вести цього коня, бо він дуже сильний. Ти візьми його за мотузку, край мотузки за¬крути на шию собі, бо він, чого доброго, вирветься в тебе. А я тобі його підганятиму.
Вовк так і зробив: узяв мотузку, обкрутив довкола шиї та й зав'язав. Тоді лисиця як розпушить свого довжелезного хвоста та як кинеться до коня... А кінь як злякається, та як побіжить від страху полем, та як потягне вовка! А лисиця бі¬жить ззаду та кричить:
— Упирайся, кумцю, в межу, упирайся!
Вовк послухав лисицю та вперся в межу. Кінь як побіг, так його й задавив. Лисиця була дуже рада: вона тільки цього й хотіла. Побігла вона тоді в свої нори м'ясо уплітати. Пожерши все, вона знову пішла на роздобутки, та й сама не повернулася.