Одного разу на пагорбі за селом лисиця застала зненацька півня. Здерся півень на дерево і пісні виспівує.
- Що це ти тут робиш? - питає лиса.
- Та пою, - відповідає півень.
- А ну, кінчай співати, - говорить лисиця. - Спускайся до мене, давай аллаху помолимося разом!
Зрозумів півень, що задумала лиса недобре, і закричав:
- Почекай! Поки я доспіваю, якраз інші правовірні настигнуть, ось тоді і помолимося!
- А що, хіба ще хто повинен сюди прийти? - питає лиса.
- Та он вже, дивися, йдуть! - І півень махнув крилом у бік села.
Глянула туди лисиця і бачить - піднімається на пагорб мисливець з двома здоровенними псами.
Лисиця обімліла від страху і крикнула півневі:
- Ви починайте без мене молитися, а я швиденько до вас підбіжу. Забула я, бачиш, свою посудину для вмиваня - сказала, та й чкурнула в ліс.