Жили колись король з королевою, і був у них єдиний син. Ось підріс королевич, і король з королевою влаштували свято хрещення, і волосся в сина свого підрізали, як за народним звичаєм годиться. Скликали вони на бенкет найзнатніших людей з усього королівства. Засвітилися вікна тисячею вогнів, заблищали білі палати сріблом, золотом і дорогими самоцвітами. А ввечері - в саду стали дівчата коло водити, на яку не подивишся - очей не відірвеш! Танцюють красуні в хороводі і з королевича очей не зводять - так, здається, і з'їли б його.
Опівночі гості розійшлися по домівках, а королевич вийшов погуляти у гай, де росли старі липи. Зійшов місяць, стало видно, як удень, королевичу не спалося. Гай стояв, немов зачарований, - товсті стовбури старих дерев відкидали темні тіні, а місячне світло, проникаючи крізь листя, малювало на землі химерні візерунки.
Пахло липовим цвітом, ніби ладаном в церкві. Королевич замислившись брів по м'якій траві й не помітив, як вийшов на галявину. Дивиться - а на галявині, осяяна місячним світлом, стоїть маленька фея-чарівниця в білому вбранні, і блищить на ній золоте шиття. Довге волосся її розметалось по плечах, а на голові виблискує золота корона, обсипана коштовним камінням. І була ця фея зовсім крихітна. Немов лялечка! Зупинився королевич і очей від неї відвести не може. А вона раптом заговорила, і голосок її задзвенів, ніби срібний дзвіночок:
- Прекрасний королевич! Мене теж запросили на свято, та не посміла я в гості до тебе прийти, - дуже вже я маленька. А тепер ось хочу привітатися з тобою хоч при світлі місяця.
Сподобалася королевичу маленька фея. Підійшов він до неї і взяв її за руку. Але вона раптом вирвалася і пропала. Залишилася в руці у королевича лише рукавичка, така крихітна, що королевич ледве натягнув її на свій мізинець. Засмучений, повернувся він до палацу і нікому ні словом не обмовився про те, кого бачив у старому гаю.
На наступну ніч королевич знову відправився в гай. Бродить він при світлі яскравого місяця, все шукає маленьку фею. А немає її ніде. Засумував королевич, вийняв з-за пазухи рукавичку і поцілував її. І в ту ж мить перед ним постала фея. Королевич до того зрадів, що й сказати не можна! Серце у нього в грудях так і застрибало від щастя! Довго вони гуляли під місяцем, весело базікали про всі речі на світі. І дивна річ! Поки вони розмовляли, крихітка фея на очах у королевича помітно підросла. Коли прийшла їм пора розлучатися, вона була вдвічі більше, ніж минулої ночі. Тепер рукавичка не налазила їй на руку, і фея повернула її королевичу зі словами:
Візьми рукавичку у собі і гарненько бережи її.
Сказала - і в ту ж мить зникла.
- Я буду зберігати твою рукавичку у себе на серці! - Вигукнув король.
З тих пір щоночі король і вила зустрічалися в гаю під старими липами. Поки світить сонце, королевич місця собі не знаходив. Цілісінький день тужить він за своєю феєю, чекає не дочекається, коли ніч настане і місяць на небі прогляне, і все гадає: "Чи прийде сьогодні?" Любов королевичи до феї ставала все сильніше і сильніше, а фея кожної ночі трішки прибавляла у рості. На дев'яту ніч, коли настав повний місяць, фея зрівнялася зростом з королевичем.
- Тепер я буду приходити до тебе щоразу, коли місяць випливе на небі! - Весело промовила фея ніжним своїм голоском.
- Ні, дорога моя! Не можу я без тебе жити! Ти повинна бути моєю. Я тебе зроблю королівною!
- Любий мій! - Відповідає йому фея.
- Я буду твоєю, але ти повинен мені обіцяти, що все життя будеш любити тільки мене одну!
- Обіцяю, обіцяю! - Не замислюючись, закричав королевич. - Обіцяю завжди любити тебе одну, а на інших і дивитися не стану.
- Добре! Тільки пам'ятай - я буду твоєю лише до того часу, поки ти залишишся вірним своєму слову.
Три дні потому зіграли весілля. Запрошені не могли надивуватися красі маленької феї.
Щасливо прожили королевич зі своєю молодою дружиною сім років, як раптом помер старий король. На похорон зібралося народу видимо-невидимо. Біля труни його проливали сльози найкрасивіші і найзнатніші жінки королівства. І була серед них одна чорноока красуня з рудим волоссям. Не молилася вона, не оплакувала покійного короля, а все поглядала на молодого королевича. Королевич зауважив, що красуня з рудим волоссям очей з нього не зводить, і це здалося йому надзвичайно приємним.
Коли похоронна процесія рушила на кладовище, королевич, який вів під руку свою дружину, тричі подивився на чорнооку красуню. Раптом дружина його заплуталася в спідниці і мало не впала.
- Ой, подивись, сукня стала мені завелика! - Вигукнула вона.
І правда ... Тільки королевичу і невтямки, що його дружина стала менше зростом. Але ось старого короля поховали, і всі рушили назад до палацу. А рудоволоса красуня йшла за королевичем по п'ятах, ні на крок не відставала, та й він на неї дивився крадькома. Так і не помітив королевич, що його дружина знову перетворилася в маленьку фею. А ледве увійшли в старий гай, фея і зовсім зникла.
По якомусь часі королевич одружився на рудоволосій красуні з чорними очима. Та тільки не прожив він з новою дружиною і трьох днів щасливо. Спочатку зажадала вона купити їй кришталеве ліжко. А там і пішло ... То одне їй подавай, то інше, та все такі дива, яких ні в кого немає. А якщо, траплялося, не виконає королевич її бажання, красуня відразу в сльози і ну плакати, і ну сварити чоловіка. До того набридли королевичу примхи жадібної красуні, що вигнав він її з дому ...
Тільки тоді зрозумів королевич, що він наробив. Горює він, зітхає по маленькій феї. І знову, лише випливе місяць на небі, йде королевич у гай, де ростуть старі липи, і кличе свою милу, добру фею. Шукав її королевич, шукав, кликав і вже постаріти встиг, очікуючи її. Та тільки маленька фея так і не повернулася до нього ...