Жив на світі один бідняк, абияк жив він у своїй халупі, з худих дощок сколоченої, смерті своєї щодня чекав. Був у бідняка в сінях бурдюк з борошном. Та от біда - повадилася до нього лисиця борошно тягати. Вислідив бідняк лисицю і став мізкувати, як би її зловити. Бідолаха був настільки вбогий, що не міг і поганенького замка собі купити. А лисиця між тим щоночі в сіни залазить, і борошно в бурдюці щораз тяне та тяне. Вирішив тоді бідняк на двері клямку навісити - може й попадеться лисиця. Так воно і вийшло.
Одного ранку, прокидається бідняк, зирк, а лисиця по сінях прогулюється, - значить, попалася, злодійка. Вийшов бідняк в сіни, зловив лисицю, зв'язав, виволік в двір і притягнув загострений кілок - хотів убити (а сокири в нього не було).
Бачить лисиця, що не жити їй, і ну чоловіка прохати:
- Пощади мене, випусти! Я тебе за це на царській дочці одружу.
"Ще чого, дурощі які! - подумав було бідняк. - Напевно, вирішила лисиця мене обдурити!" А потім так розсудив: "Гаразд. Ну заб'ю я її, а яка мені від того користь? Якщо ж випустити лисицю на волю, мабуть не посміє вона більше і носа сюди сунути.
Відпущу я її на всі чотири сторони".
Так і зробив. Тільки розв'язав лисицю, а вона круть-верть, та й враз у ліс утекла. "Ну, видно, не дочекатися подяки від злодійки", - подумав бідняк і закричав навздогін:
- Куди це ти, тітонько, кинулася?
А лисиця йому у відповідь:
- Йду сватати царську дочку.
- Кинь ти свою затію! - говорить бідняк. - Якби тобі і вдалося висватати царську дочку, все одно мені її привести нікуди.
Але лисиця лише хвостом махнула:
- Не твоя турбота!
Сказала і сховалася в лісі.
Лисиця від свого слова не відступилася. Побігла вона прямо до царського палацу і незабаром благополучно дісталася до місця. Огледілася і без вагань до варти.
- Бог у поміч!
А варта відповідає:
- Спасибі, тітонько.
- Чи не можна мені побачити вельмешановного царя? - питає лисиця.
- Почекай трохи, спершу дізнатися треба, чи побажає цар прийняти тебе.
Пішли вартові до царя і говорять, так, мовляв, і так, прийшла до палацу тітонька-лисиця і просить пустити її до вашої величності в якійсь справі. Цар велів привести до себе лисицю. Слуги передали лисиці запрошення, і вона враз з'явилася перед царськими очима:
- Бог у поміч, вельмешановний царю!
- Спасибі, тітонько, - відповідає цар. - Яке нещастя привело тебе до мене?
Лисиця каже:
- Вельмешановний царю! Не трапилося зі мною нічого поганого, а якщо дозволите, я вам скажу дещо...
Відповідає цар лисиці:
- Перед моїм троном кожен вольний говорити і просити, про що побажає. Або тобі, лисице, цього невідомо? Якщо є у тебе що-небудь на душі, кажи без вагань!
А лисиця, що баба, - їй тільки дай мовою почухати, - і пішла-поїхала.
- Вельмешановний царю! Чула я, що у тебе є донька, що вродою своєю прославлена на весь білий світ. А у мене є принц - та не принц, а чисте золото. Люди про нього говорять, та і я скажу - не збрешу, що він в сто дев'ять разів гарніший твоєї дочки. Тепер скажи - чи не хочеш ти віддати свою дочку за мого Чистозолото?
- Та як же я її віддам! А ну як дитятко не згодне за твого Чистозолота заміж йти! Адже кров не вода, діві не накажеш!
- Давай тоді запитаємо царівну, - говорить лисиця, - подивимося, що вона відповість.
Негайно цар наказав покликати до нього дочку. Не встигла царівна поріг переступити, як цар розповів їй все напростець і закінчив так:
- Так-то ось, миле моє дитятко! Якщо хочеш за лисячого принца йти, відкрийся нам, а ні - так хай тітка забирається геть!
Вислухала його царівна, очі опустила і мовчить. А лисицю ніби вітром підхопило - підлетіла до царівни і давай божитися:
- Присягаюся, царівна, курячим сідалом, мій принц - чисте золото! Прекрасніше за тебе в сто дев'ять разів і вдесятеро багатше за батька твого! Тут і роздумувати нічого - погоджуйся відразу, не пошкодуєш!
Бачить царівна, що батько теж не опирається, дала свою згоду і вийшла із зали. Тут і говорить цар лисиці:
- Ну, тітонько! Тепер ти відповідь нашу знаєш, і нічого тобі більш не лишається, крім як забирати мою дочку до себе. Тільки раніше чим через пів року ти за нею і не думай бути, - доти придане не буде готове. Та дивися приводь не менше ніж п'ятсот чоловік сватів, а якщо більше набереш, тим краще.
Лисиця відразу ж покинула царський палац і одним махом майнула до свого Чистозолота. Побачив бідняк тіточку, і повеселіло на душі - адже він і не сподівався зустрітися з лисицею. А як дізнався, що лисиця висватала за нього царську дочку і через півроку винен він їхати за царівною з сватами, - затужив більше колишнього. Змолився принц Чистозолот:
- Скажи, заради бога, що ж нам робити? Я ж голий, як сокіл. Сама бачиш, нікуди мені ні гостей прийняти, ні царську дочку привезти!
- Нічого, не бійся! - утішає його лисиця. - Ні про що не турбуйся! Довірся мені.
День за днем проходить, пора вже за нареченою їхати. Лисиця тим часом і знати не знає, де сватів дістати. А принц Чистозолот і зовсім зажурився, все думає, що з ним трапиться.
Нарешті настав день від'їзду. Говорить лисиця своєму принцові:
- Пора в шлях!
Заголосив бідняк:
- Звідки нам сватів узяти? Де плаття нарядне для мене роздобути?
А лиса своє твердить:
- Твоя справа маленька - знай за мною поспішай!
Бачить принц Чистозолот, що так і отак пропадати, і похиливши голову кинувся услід за лисицею. Ось вдалині забовванів царський палац, і принц Чистозолот знову лисицю торсає:
- Що ж нам робити, тітонько, говори, заради Бога!
А лисиця своє завела:
- Ні про що, синку, не турбуйся.
Біля самого царського палацу набрели вони на величезну баюру. Побачила баюру лисиця і давай по воді з боку на бік перекочуватися. І принцові своєму веліла те ж саме робити. "Ну, - думає бідняк, - раз я її до цих пір слухався, і тепер послухаюся". І вивалявся в багні. Подивилися б ви, що то за парочка вилізла з калюжі! Лисиця ледве хвіст волочить, а принц Чистозолото бреде по дорозі та грудки грязюки з себе струшує, щоб від важкого тягаря позбавитися. А тут і пора наступила впалац йти - чекають вже там нареченого.
Лисиця без не гаючи часу - до варти, давно вже їй палацові ворота не перешкода. І велить доповісти вельмешановному, що до нього завітала лисиця з принцом Чистозолотом. Варта побігла до начальника дізнатися, хто з них найрозторопніший, хто миттю злітає до царя з лисячим дорученням. Лисиця-то, веліла варті поквапитися. Зрозумів тут начальник, що справа квапна, зняв свого діда з караулу і послав до царя. Стариган пріналег на свою палицю і зі всіх ніг припускав. Прибіг в палац і говорить:
- Так, мовляв, і так, вельмешановний царю, біля воріт чекає лисиця і принц Чистозолот. Питає лисиця, чи можна до тебе увійти.
Мовив цар:
- Хай увійдуть!
Дід затрусив до воріт, передав лисиці, що може вона пройти до царя. Узяла лисиця свого принца за руку, привела в царські покої і промовила такі слова:
- Бог у поміч, царю!
- Спасибі, тітонько! - відповів цар.
- Ось я прийшла до тебе! - говорить лисиця.
- А де ж твій принц? - питає цар.
- Та ось він, поряд зі мною стоіт, - відповідає лисиця.
Здивувався цар:
- Що ж це ви обидва такі брудні?
- Вже і не питай, вельмешановний царю! - заторохтіла лисиця. - Скоїлася з нами в дорозі біда. Довелося нам по мосту болото переходити, тільки вступили ми на міст - я, та мій принц, та свита, - як раптом, на наше нещастя, міст обрушився і всі потонули. Тільки нам з принцом вдалося з трясовини видертися, тому-то ми до тебе і з'явилися такі замурзані. У принца немає з собою заміни. Чи не можеш ти по такому випадку дати йому плаття, якщо не назовсім, так хоч позич?
- Не засмучуйся, лисице, буде твоєму принцові плаття, - відповів цар і тут же наказав слугам принести найкрасивіші наряди, які тільки знайдуться в його скринях.
А лисиця не угамовується:
- Сам посуди, високошанований цар, яка біда жахлива втратити разом всіх сватів. Соромно нам повернутися додому поодинці і знову витрачати гроші на спорядження звиті. Чи не можеш ти дати нам п'ять сотень сватів і все, що в дорогу буде потрібно.
- Будь по-вашому, любі мої діткі, - відповідає цар, - з кожним може таке нещастя статися, і зі мною теж! Ні про що не турбуйтеся.
Покликав тут цар своїх слуг і повелів їм скликати всіх вельмож - цар, мовляв, запрошує їх сватами до своєї дочки, і якщо вельможі згодні, хай з'являться до палацу.
Скоро і вечір наступив. Цар із принцом пішли вечеряти в трапезну, а лисиця залишилася біля вогнища обгризати курячі кісточки. Повечерявши, принц пішов спати в свою кімнату, а з ним і тітонька-лисиця. Принц улігся в ліжко на перину, а тітка за піччю примостилася.
Вранці піднявся з ліжка цар і всі домочадці. Прокинувся і принц Чистозолото, одягнувся і крикнув лисиці, щоб і вона вставала. До обіду зібралися в палац всі свати і, перш ніж їхати в дорого, сіли за стіл разом з царем і принцом Чистозолотом. На середині обіду покликав цар свою дочеку, дав повчання:
- Ось тобі, дочека дорога, суджений твій, будь з ним щаслива до гробової дошки. А тобі, зятю, віддаю свою дочку, єдину мою дитину! Нікому іншому я б її не віддав, а тобі ось віддаю! Бережи її гарненько і будь з нею щасливий!
- Амінь! - закричали свати.
Тут і обід кінчився, пролунали гармати, свати пісню затягнули, а у принца кішки чорні на серці шкребуть. Щось з бідною його голівонькою трапиться? Адже сватів-то нікуди вести! Варто йому залишитися наодинці з лисицею, сплескає він руками і давай зітхати:
- Скажи, заради бога, як же мені тепер бути?
А лисиця твердить:
- Твоя справа - сторона.
Розсілися гості у вози - по двоє, а то і по троє; у один віз усадили царівну зі свахою, а в іншу - принца з тітонькою-лисицею. Віз котить по дорозі, принц спокою собі не знаходить, крутиться, немов грішник на сковорідці, лисиця ж знай заспокоює - не бійся та й не бійся.
Проїхали половину шляху, тут лисиця і говорить принцові:
- Я напростець через поле побіжу, а ти їзжай по дорозі. Та тільки дивися - в свою халупу гостей не зви, а як будеш від неї недалеко, прислухайся уважно - я тобі голос подам. Ось на мій голос ти сватів і веди.
З цими словами вискочила лисиця з воза і - в ліс. Незабаром перед нею виросли стіни величезного палацу. У нім жили велетні. Лисиця - в палац, а велетні її питають:
- Що там таке на дорозі гуркотить, тіточка?
- Братчики мої! Голубчики! - заохала лисиця. - Все боже світло на вас озброїлося, хочуть перебити! А я прибігла попереджувати: забирайтеся скоріше, а інакше не жити вам.
- Мила тітонько, куди ж нам бігти тепер? - перелякалися велетні.
- Лізьте ось туди, під солому, - відповідає лисиця.
Велетні і раді старатися - забилися в солому, а лисиця підпалила солому, і всі велетні згоріли. Ай і щастя лисиці привалило!
Тим часом принц Чистозолот їде дорогою і сам себе лає: "Дурень я, дурень! І навіщо тільки я тут залишився! Треба було і мені втекти з лисицею!" За цими думами не відмітив, як опинився біля своєї халупки. Прислухався принц, чує - тітка з лісу голос йому подає. Принц повернув в ту сторону, звідки голос доносився. Приїжджають - і що ж перед ними! Піднялися палаци під самі хмари, сходи до них ведуть з білого мармуру. Свати милуються не намилуються на таку красу! А у принца одне на розумі: хто господар цих прекрасних палаців? Будь у нього такі хороми, не совісно було б в них сватів прийняти. Раптом на поріг виходить лисиця і говорить:
- Ну, ось і приїхали! Вилазьте з карет!
А принц із страху тремтить, немов лист на вітрі, все думає, якось їх зустріне господар прекрасного палацу. Але тіточка-лисиця знайшла хвилинку і розповіла йому, як була справа. Принц від радості прямо голову втратив!
Незабаром подали вечерю, гості їли, гості пили - всіх на славу нагодували! Свати випивали за здоров'я один одного і раділи щастю царської дочки, - адже ніхто не чекав, що лисячий принц виявиться таким багатим. Свати бенкетували рівно три тижні, а на четвертій з піснями і рушничною стріляниною поїхали додому.
Доповіли вони вельмешановному, як весілля молоді справили, і цар залишився задоволений.
А принц Чистозолот з своєю красунею і до цих пір живе собі щасливо в палаці, якщо тільки не помер.