Один чоловiк мав гарний виноградник. Бiля виноградника лежала купа камiння, де жила велика змiя. Якось виноградар побачив змiю i надумав зробити їй добро. Узяв кухоль свiжого молока, принiс, поставив бiля камiння i став оддалiк - хотiв побачити, що буде. Змiя вилiзла, випила молока i впустила в кухоль один золотий.

Виноградар узяв кухоль iз золотим i пiшов собi. Вiдтодi щоранку носив вiн змiї молоко i забирав по одному золотому. Так дружили вони багато рокiв.

Якось виноградар покликав сина, майбутнього господаря, i розповiв йому про змiю, що її годував молоком. Почав i син носити молоко й забирати золотi. Одного разу вiн подумав: "У тiй купi має бути багато золотих; краще вбити змiю, розрити купу й забрати золотi, а не носити молоко та годувати ту змiю".

Отаке надумавши, вiн узяв палицю i понiс змiї молоко. Коли змiя молоко випила, хлопець замахнувся i щосили вдарив її, але убити не змiг, вiдбив тiльки шматок хвоста. Змiя розгнiвалась i вкусила хлопця. Вiн розпух i ледве дiйшов додому.

Батько спитав його, що сталось. Син розповiв усе, як було, i через кiлька днiв помер.

Минуло багато часу, i якось прийшов виноградар до тiєї самої купи камiння. Вилiзла i змiя. Виноградар їй каже:

- Давай знову дружити, як ранiше дружили.

А змiя йому вiдповiла:

- Чоловiче, не може вiдновитися колишня дружба. Поки ти бачиш синову могилу, а я - свого вiдбитого хвоста, ми не можемо стати друзями. Коли щось робиш, думай i про наслiдки.