Це трапилося давним-давно. Тоді у веселої цикади ще були роги. Невеликі ріжки, як у жука-рогача або равлика. А потім вона їх втратила.

От як була справа.

Одного разу в жаркий день сиділа мавпа на товстому гіллі шовковиці і ласувала стиглими плодами. А цикада ліниво повзала по гілках, шукала затишне містечко, щоб поспати.

Раптом подув вітерець, зашелестіла листям щовковиці. Як приємно стало цикаді! Від радості вона застрекотала, та голосно так!

Поперхнулася мавпа і упустила плід.

А під деревом дрімав молодий олень. Тьопнув його плід по носу, злякався олень, схопився на ноги і понісся геть, не розбираючи дороги, і не відмітив, як заплутався у стіблі гірського гарбуза.

Рвонувся олень щосили, тут-то величезний гарбуз не утримався на стеблі і покотився вниз.

А внизу було кунжутне поле. Упав гарбуз прямо на кущик кунжуту, стиглі зерна так і посипалися. А на полі в цей час спав старий слон.

Почув він шум, прокинувся, і жорсткі зерна кунжуту потрапили йому в очі.

Піднявся слон і потрусив до ставка промити очі. Він і не відмітив, як наступив на жука-рогача, який мирно повз у своїх справах. З розгону плюхнувся слон у воду і тут тільки побачив на березі нещасного жука із зламаними рогами.

А в ставку том жила черепаха, була вона старезна і славилася своєю мудрістю. До неї-то поранений жук і подався зі скаргою на слона.

- Ти чому наступив на жука і зламав йому роги? - запитала слона черепаха.

- Мудра черепаха, я поспішав промити очі, - пояснив слон, - щось жорстке і гостре потрапило в них. Я примружився і біг, нічого не бачивши!
- Що ж це потрапило слонові в очі? - голосно запитала черепаха.
- Це ми, кунжутні зерна, - почулася відповідь.- На наш кущ повалилося щось велике і важке. Ми не утрималися і розсипалися.
- Ще того не легше! - вигукнула черепаха. - Що ж це повалилося на кунжутне поле?

- Це я, гарбуз, - мовив гарбуз і підкотилася до ставка.- Я мирно грівся на сонечку. Раптом хтось смикнув за моє стебло. Я зірвався і полетів під гору. Так і гепнувся на кунжутний кущ!

- От і справи! - задумалася черепаха.- І хто б це міг порвати гарбузове стебло?

- Це я, олень. Але я ненавмисно, - тужливо заговорив олень.- Мені було дуже жарко. Ось я і приліг подрімати під щовковицею. Тільки задрімав, як раптом щось ударило мене по носу. Та так боляче! Я і побіг геть. Та не відмітив цього гарбуза. Ноги заплуталися в стеблі, я як смикну! Ось стебло і обірвався.

- Кінця цьому не буде! - пробурчала черепаха.- Що ж повалилося з дерева на оленя?

- Це я, плід щовковиці, - почувся голос.- Я майже дозрів, і мене зірвала мавпа. Тільки надкусила, та як здригнеться! Ось мене і упустила! А я полетів вниз - і прямо на оленя!

- Мавпа, йди сюди! - покликала черепаха.- Нумо, розкажи, чому ти здригнулася?

- Я була дуже голодна. Зірвала один плід - з'їла, зірвала інший - з'їла, зірвала третій...

- Так ти і до завтра не кінчиш! - перервала її черепаха.

- Я зараз. Так от, стала я є третій плід, а цикада як затріщить голосно! Я і перелякалася. Думала, щось скоїлося. Здригнулася, а плід-то і упустила!

- Здається, справа йде до кінця, - сказала собі черепаха.- Ей, цикадо, де ти там?

- Я тут, - процвірінькала цикада.- Не суди мене строго! Я так стомилася від жари, не знала, де і сховатися. І раптом подув свіжий, прохолодний вітерець. Зраділа я і заспівала. Вже не думала, що так голосно. І чого це мавпа налякалася - не зрозумію!

- Виходить, і винуватих немає, всі ніби мають рацію! - вирішила стара черепаха.- А все ж таки роги у жука зламані. Всі ви по-своєму маєте рацію. Але все помалу і винні. А вже цикада більше всіх. Із-за неї все трапилося. Цикада повинна і поплатитися. Віддавай свої ріжки жукові замість зламаних.

Всім сподобалося рішення черепахи, адже вона розсудила по справедливості. А безтурботній цикаді довелося розлучитися з своїми рогами, та вони їй і ні до чого!