У давні- придавні часи жили леви у Сибірі. Були вони кудлаті, брослі довгою щерстю і не боялися морозів.
Одного разу зустрів лев вовка:
- Куди біжиш, як божевільний?
- Від смерті рятуюся!
- Хто ж тебе налякав?
- Гучночхающий. Він раз чхнув - убив мого брата, в другий - сестру, в третій - ногу мені перебив. Бачиш, кульгаю.
Лев заричав - гори затремтіли, небо заплакало.
- Де цей гучночхающий? Я його в шматки розірву! Голову кину за дальню гору, ноги - на всі чотири сторони!
- Що ти! Він і тебе не пощадить, тікай!
Схопив лев вовка за горло:
- Покажи мені гучночхающий, інакше задушу!
Пішли вони. Зустрічають хлопчика пастушка.
- Цей? - злобно питає лев.
- Ні, цей ще не доріс.
Прийшли вони в степ. Стоїть на горбі старенький дідусь, пасе стадо.
- Цей? - вискалив зуби лев.
- Ні, цей переріс.
Йдуть далі. Назустріч їм скаче на швидкому коні мисливець, за плечима у нього рушниця. Лев і запитати у вовка не встиг - мисливець підкинув рушницю і вистрілив. Зажевріла на левові його довга шерсть. Кинувся він бігти, за ним - вовк. Зупинилися в темному яру. Лев по землі катається, скажено гарчить.
Вовк його питає:
- Сильно він чхає?
- Замовкни! Бачиш, тепер я голий, тільки грива залишилася та пензлики на кінчику хвоста. Холод мене бере.
- Куди ж нам бігти від цього гучночхающого?
- Біжи в ліс.
Вовк сховався в дальньому переліску, а лев втік в жарку країну, в безлюдну пустелю.
Так перевелися в Сибіру леви. |