Жили собі чоловік з жінкою. Вже на старості років народився у них син. Назвали його Іваном. Не встиг син навчитися ходити, матері не стало. Батько незабаром одружився ще раз. Від другої дружини народилося ще троє дівчат.

Мачуха відразу ж не злюбила Івана, а коли він підріс і почав ходити в школу, стала подумувати, як би і зовсім зжити його світлу.

У Івана було улюблене лоша. Він постійно грав з ними, годував і пестив. І коли повертався з школи, кожного разу спочатку біг до лошати, і тільки потім вже заходив в будинок.

Думала-думала мачуха, як погубити пасинока, і ось що придумала. Випекла для нього коржики, підмісивши в тісто отруті.

Іван того дня, як завжди, прийшовши з школи, загорнув до свого улюбленого лошати. Прийшов в хлів, а лоша стоїть в нім засмучене.
Що сталося, чому сумне? - питає Іван.

- Як же мені не бути сумним, - відповідає лоша. - Мачуха хоче отруїти тебе: вона випекла для тебе коржиків з отрутою.
От же лихо, ну що ж не буду їх їсти.Увійшов до хати, а мачуха до коржиків пригощає. Взяв Іван, вдав що їсть, а сам побіг на на вулицю і там гуляв з своїми однолітками. Як коли прийшов додому, мачуха дуже здивувалася -”Як же це він зумів залишитися в живих?'- думає. І надумала звести його зі світу вірнішим способом. Підвісила вона на інший деньна тоненькому мотузочку над дверима гостру сокиру. Прийде хлопець школи, хлопне дверима і сокира впаде йому прямо на голову.

Але Іван, як і завжди, перш ніж увійти до хати, забіг до свого улюбленця - лошати. Глянув а лоша знову сумне-сумнісіньке.

- Що ти знову такий сумний?- питає Іван.

- Як же мені не засмучуватися, - відповідає лоша, - якщо мачуха хоче в що б те не стало погубити тебе. Вона повісила над дверима сокиру, і як тільки ти закриєш двері, сокира впаде і розіб'є тобі голову.
Ну що ж зробиш — буду обережний.- каже Іван.
Пішов він до хати, та не заходив а лиш дверима гупнув, від того сокира і впала. Лютує мачуха: 'Як же це пасинку вдається уникати неминучої смерті? Тут щось не так». Пішла вона до лихої ворожки за порадою.
- Так і так, - говорить вона знахарці.- Залишився від першої дружини мого чоловіка хлопчина. Хлопчина недолугий. Я пробувала і так і отак позбавитися від нього, а нічого у мене не виходить.

Знахарка говорить мачусі:

- У нього чаклунське лоша. Треба спочатку з ним розібратись а, потім легко буде і з хлопчиком управитись.

Повернулася мачуха додому і ну пиляти чоловіка: заколи та заколи лоша. І кусає ніби він її, і брикає і взагалі ніякого життя від нього не немає, одні збитки. Шкода було чоловікові лошати, та що поробиш, довелося поступитися наполяганням дружини.

Пішов на ранок Іван в школу, а батько почав вити мотузок, щоб міцніше прив'язати лоша, коли стане його колоти.

Повернувся Іван додому і насамперед йде до лошати. Стоїть лоша у сльзах усе.

- Що трапилося? - запитав Іван.

- Поки що не трапилося, але скоро трапиться, - сказав лошати. - Мачуха ходила до знахарки, та їй сказала, що я тебе від смерті рятую. Зараз батько твій в хаті в'є мотузок, щоб міцніше прив'язати мене, коли колотиме.

- Що ж нам робити? - заплакав з горя Іван.

- Ти спробуй ось що зробити, - говорить лоша. - Йди в хату і скажи батьку: я виростив лоша, дозволь мені останній разок прокотитися на нім по двору. Батько вирішить, і ти скоріше сідай на мене, а коли сядеш, побачимо що буде.

Іван увійшов до хати. Бачить: батько в'є мотузок.

- Навіщо тобі знадобився мотузок, батько?- питає Іван.

- Та ось дружина прохала заколоти лошати, - відповідає батько, - мотузок може знадобитися.

Іван заплакав.

- Дозволь мені, батько, останній раз прокотитися на моєму улюбленому лошаті, - просить він батька.- Адже я виростив його.

- Що ж, прокотися, синок, - відповідає батько.

Іван вийшов в двір, осідлав лоша, схопився на нього і стьобнув ременем. Миттю лоша перескочло через ворота, і тальки курява за ними знялася. Мачуха спохопилася, послала гонитву, та було вже пізно: жоден кінь не зміг наздогнати лошати.

На шляху Івану попалося свиняче стадо. Лоша припинилося і каже:

- Ти, Іване, сходи до пастуха і попроси його зарізати одну свиню. М'ясо залиш пастухові, сам візьми лише один міхур. Я почекаю тебе тут край дороги.

Іван зробив так, як було велено.

- А зараз надінь міхур на голову, - каже йому лоша.

Іван надів міхур, знову сів на лошати і вони помчали далі.

Їхали вони, їхали, до великого міста доїхали. Лоша зупинився і говорить Івану:

- У цьому місті живе цар. Ти йди до царя, наймайся його царський сад вартувати, а я залишуся тут. Якщо знадоблюся - тільки свисни, і я стану перед тобою, як лист перед травою.

Відправився Іван до царя і найнявся вартувати сад. У саду був курінь. Вночі Іван ходив по саду, а вдень, з ранку до вечора, спав в курені. Якщо його хтось про що-небудь питав, він завжди відповідав: 'Не можу знати'.

У царя були три дочки-наречені. Але, замість очікуваних сватів, раптом приходить звістка, що в такий-то день старша дочка буде з'їдена триголовим чорним змієм.

Вся царська сім'я, всі царські слуги і міністри впали в безутішне горе. Цар шле гінців у всі кінці свого царства і через них оголошує: 'Хто врятує мою старшу дочку, за те я її і видам заміж'.

Наступив призначений змієм день. Всі пішли на озеро за царським садом. Попереду йшли легіні-молодці, що побажали битися із змієм і поріднитися з царем.

Ось з озера з шипінням виплив триголовий чорний змій. І всіх легінів, як вітром, здуло. Тут наш Іван вискочив з куреня та голосно свиснув. Прибігло лоша вже у збруї все. Зняв Іванко з голови міхур, розпустив своє золоте волося і з шаблею помчав до змія. Одним помахом порубав віз змію усі три голови змія. І не встиг ніхто схаменутися, як Іван вже повернувся в сад, надів на голову міхур і ліг в курені спати, а лошати відпустив в поле.

Мимо куреня проходили царські дочки і не утрималися, щоб не докорити Івана:

- Спиш цілими днями, дурнику, навіть не прийшов подивитися, як добрий легінь змія убив.

- Не можу знати, - відповідає Іван.

Проходить якийсь час і, як сніг на голову, падає на царя нова звістка: у такий-то день середня дочка буде з'їдена семиглавим змієм.

Знову стогін і плач стоїть в царському палаці. Знову закликає цар легінів-молодців заступитися за свою дочку і обіцяє віддати заміж за той, хто її врятує.

Але наступає призначений день, з шипінням випливає з озера семиглавий чорний змій, і знову легіні-сміливці, побачивши змія, ударилися навтьоки.

Іван вийшов з куреня, свиснув лоша, і помчав до змія. Першим ударом Іван зрубав п'ять голів змія. Змій, у свою чергу, ударив хвостом Івана і зламав йому безіменний палець. Сама царська дочка підбігла до Івана і своєю хусточкою перев'язала йому палець. Іван ще раз замахнувся шаблею і відрубав останні дві голови змія. А поки все довкруги від радості і здивування ахали та охали, Іван пустив лоша в поле, а сам заліз в курінь, надів на голову міхур і ліг спати.

Знову проходили мимо куреня царські дочки і знову посміялися над Іваном:

- Спить дурник і нічого не бачить, нічого не чує.

Знайшовся серед легінів-молодців,такий стверджував, що змія убив саме він. Цар віддав старшу і середню дочку за цих шахраїв.

Проходить ще якийсь час, і нова звістка повергає в печаль і смуток весь царський двір: у такий-то день дванадцятиглавий змій з'їсть молодшу дочку. Плачуть слуги, ридають мати з батьком.

І знову лунає клич на все царство:

- Хто врятує дочку, той і буде її чоловіком.

Молодша дочка була краса невимовної; легіні-молодці, що з'їхалися зі всього царства, обіцяють цареві: врятуємо, обов'язково врятуємо!

Але настав призначений день, з озера виплив з шипінням дванадцятиглавий змій, навіть тих сміливців що кинулись до нього одним подихом геть позмітав.

Іван вийшов з свого куреня, викликав лоша, і з шаблею в руці полетів на озеро - тільки золоте волосся на вітрі розвівається.

З першого замаху Іван і цього разу зрубав п'ять голів змія. Змій ударив його величезним хвостом і вбив до пояса в землю. Земля на березі озера була м'якою, і Івану вдалося вибратися на нове місце. Знову розмахнувся він шаблею і зрубав ще п'ять голів. Змій, в свою чергу, ще раз ударив Івана і ввігнав його в грязюку до самих плечей. Насилу вибрався, а тоді вже рубонув з останніх сил шаблею і зрубав останні дві голови змія.

Кинулися всі дякувати золотоволосому молодцеві, що переміг страшного змія. А тільки від переможця і слід простигнув. Іван схопився на своє швидконоге лоша та і був такий. У куреня надів на голову міхур і завалився спати з великої втоми від битви.

Знов повз курень йдуть з озера царівни і гойдають головами :

- Наш Іван і нинішню битву із змієм проспав. Приходять дочки до батька, а там вже сидить молодець-легінь і в груди себе б'є:

- Це я врятував царську дочку, я переміг змія!

Цар надягає йому на палець обручку дочки, і починається весільний бенкет.

У самий розпал весільного гуляння цар пригадав про свого садового сторожа Івана і говорить:

- Сходьте в курінь, покличте сюди і Иванушку-дурника. Сьогодні для всіх радісний день, хай і він з нами разом прадується.

Пішли звати Івана, Іван не йде. 'Не можу знати', - говорить. Посилає цар за сторожем другий раз. 'Не можу знати', - відповідає Іван і на друге запрошення. І лише тоді, коли пришли його звати утретє, Іван вийшов з куреня, зірвав з голови міхур так, що він лопнув, і золоте волосся Івана розсипалося по плечах, після цього викликав свого лошати і схопився на нього.

Спочатку Іван зробив три круги по царському двору. Сидить на лошаті, тримає перед собою зав'язаний хусточкою палець і час від часу струшує золотим волоссям: мовляв, дізнались, хто бився із змієм? Ясна річ, все його дізналися.

Доїхав Іван третій круг, прив'язав лошати до конов'язі і пройшов в царські палати. І в них увійшов з піднятим вгору зав'язаним пальцем.

Цар, не довго думаючи, зірвав колечко з пальця легіня-брехуна і наділ на палець Івана, а самозваних рятівників велів повісити.

Після цього весільний бенкет продовжувався три дні і три ночі підряд. Я на тому бенкету був, разом з Іваном мед-пиво пив.

А Іван, говорять, і до цього дня живе з молодою дружиною щасливо.