Був собі один бідний швець, що від нужди не знав уже, де дітись. Не хотілося йому на світі жити. Мав купу дітей, а ніхто не хотів йому допомогти. Не мав зовсім із чого жити і не сподівався вже знайти роботу. Ото й надумав він з біди повіситись. Узяв мотузку та й пішов до лісу. Коли побачив його чорт. Швець роздивлявся на дерева, де б йому краще повіситись. Чорт його й питає:

— Що це ти тут видивляєшся? А швець:

— Ось сплету мотузку з лика та й перевішаю на ній усе ваше кодло.

— А що тобі дати, щоб ти одчепився?—питає чорт.

— Стільки грошей, скільки за раз донесеш,— одказав швець. Чорт і приніс йому гроші та й пішов собі до пекла. Приходить, а нечисті ну розпитувати, що він там у світі бачив. Він їм і розказав, що бачив у лісі шевця,— той хотів мотузку з лика сплести і на ній усіх повішати. Нечисті й кажуть, треба, мовляв, було йому заплатити, щоб дав їм спокій. А чорт каже, що віддав шевцеві грошей, скільки міг донести. Пекельники стали нарікати, чому багато заплатив, а далі й кажуть йому, щоб пішов до шевця та помірявся з ним силою. Хто виявиться дужчим, того й гроші будуть. От чорт прийшов до шевця та й каже:

— Я дав тобі забагато грошей, щоб ти від нас одчепився. Давай поборемося, хто подужає, тому й гроші дістануться. Став швець міркувати, як би йому подужати чорта. А знав він, де ведмідь заліг у сплячку, от і каже чортові:

— Є у мене старший брат. Коли покладеш його на землю, подужаєш і мене. Прийшли вони до барлогу ведмежого. Швець і каже:

— Тут він живе. Як подужаєш його, то й мене подужаєш. Чорт розбудив ведмедя й каже йому:

— Вставай, ходи боротися, хто кого покладе на землю. Ведмідь як ухопив чорта, так кинув його на землю, аж тому з очей іскри сипнули. Кинувся чорт до пекла. Пекельники й питають його, хто кого поборов. А він їм одказує:

— Не хочу я з таким чоловіком заводитися. То якесь чудовисько, а не людина. У нього брат, то той так кинув мене на землю, що мені в очах стемніло. А що ж тоді він сам! Але пекельники стояли на своєму, що дав забагато грошей, і послали до шевця іншого чорта,— бігати з чоботарем наввипередки. Хто швидше бігатиме, того й гроші будуть. Пішов уже другий чорт до шевця й каже, що хоче з ним наввипередки бігати. А швець йому:

— Є в мене племінник, три деньки, як народився. Якщо переженеш його, то випередиш і мене. Чорт питає, як звуть того хлопця. Швець сказав — Янкеш, завів чорта під дерево, де було заяче лігво.

— А вставай-но, Янкеше!— закричав чорт.— Будемо бігати наввипередки. Заєць як скочив, не став дожидати, коли чорт з ним порівняється. Поле не поле, кущ не кущ, колючки не колючки — біг куди очі бачать та й прибіг до глибокого ручая. Заєць плигнув униз, чорт собі за ним і дуже забився. Поки отямився, дивиться — а заєць уже на горбку. Чорт не здолав вилізти за ним, щоб його наздогнати. Вертається й цей до пекла й каже:

— То не людина, а чудовисько, не хочу я з ним заводитись. У нього є племінник, три деньки як народився, то я не міг його наздогнати. А хіба ж наздожену його самого? Тоді один пекельник:

— Ну й дурний же ти. Піду я до того шевця і випробую його силу. Приходить уже третій до шевця та й каже:

— Ми дали тобі забагато грошей. Тепер хто з нас двох виявиться дужчий, того й гроші будуть. Носитимемо коня круг лісу. Хто тричі обнесе, забере гроші. Швець вибрав у стайні найпрудкішого коня й повів його до лісу. Як прийшли, чорт йому каже:

— Неси!

— Ні,— швець йому.— Ти неси перший! Чорт узяв коня й поніс. Але тричі не обніс, мусив відпочивати. Швець йому тоді каже:

— Ти відпочивав, а я не буду. Ти ніс коня на спині, а я понесу ногами. Та скочив на коня, ударив його лозиною і об'їхав ліс аж тричі, не спиняючись.

— Бачиш,— каже чортові,— я дужчий за тебе. Пішов чорт до пекла та:

— Таки це не людина, а чудовисько, не хочу з ним заводитись. Я ніс коня на спині і ледве доніс. А він узяв його ногами, ще й лозиною вперіщив та так тричі обніс круг лісу. Та пекельники ще не вгамувались. Посилають четвертого дідька до шевця з умовою: хто краще свистітиме, тому й будуть гроші. Приходить чорт та шевцеві й каже:

— Свисти! А швець йому:

— Свисти спершу ти! Чорт як свиснув раз, листя з дерева посипалося. Свиснув удруге — попадали дрібні гіллячки. А як свиснув утретє — обломилося велике гілля. Швець і каже:

— Ти свистів тричі, й з дерева летіло листя, дрібні гіллячки й велике гілля. А як я свисну, то дерева попадають. Як не хочеш осліпнути, то зав'яжи очі.

— Ой братику,— чорт йому,— зав'яжи мені сам. Швець зав'язав йому очі. Тоді роздивився на всі боки, де є добряча колода. А як набачив, поплював на долоні, схопив її, свиснув, та як ударить тією колодою чорта по голові. А тоді й каже:

— А що, чи не казав я тобі, що дерева попадають? Чорт став його просити, щоб більше не свистів, бо голова болить. Але швець своє:

— Ти ж свистів тричі, то й я тричі свистітиму!—Та й свиснув, а тоді тією колодою як ужарить чорта по голові вдруге, а потім і втретє. Чорт оглух і осліп. Зірвав хустку з очей, та так і не побачив, чи якесь дерево вивернуте-таки, чи ні. Утік до пекла та й ніколи більше не приходив із шевцем змагатися.