Юний Роберт, син лорда Лемтона, дуже любив вудити рибу. Якраз недалечко від замку текла річка Уїер, а в ній водилася крупна жирна риба. Там хлопець риболовив досхочу.
Ось раз сидить він на березі, задивився на воду, як вона тече трімко, і не помітив як поряд сіла його сестра Джейн.
Як риболовля брате?- питає.
Риболовля знатна, бачиш, скільки я риби наловив.
Заглянула Джейн в баддю, де била хвостами спіймана риба, і говорить:
— А там ще щось плаває. Не то рибка, не то черв'як.
Джейн довго роздивлялася незнайому тварюку: тіло довге, кругле, головка плоска і хвостом вертить безперестанку.
— Недобре те створіння, бач які злі очі, так і виблискують.
— Пусте, це всього лиш маленька змійка, - сказав Роберт і глянув на небо. Ходімо вже додому.
Змотали віни вудки, узяли баддю з рибою, і пішли додому. Минули круглий зелений горб, підійшли до старого колодязя. Воду з нього давно перестали брати, і хлопчиська любили кидати туди камінчики. Зупинилися брат з сестрою у колодязя, заглянули в темну глибину. Раптом Роберт сунув в баддю руку, вийняв змійку і говорить:
— Навіщо нести додому всяку дрібницю? — Хай плаває.— І кинув її в темну спокійну воду.
Пройшов рік, пройшов інший. Минуло Роберту п'ятнадцять років. А тут зібрався лорд Лемтон на війну. Став Роберт просити батька, щоб узяв його з собою. Боїться батько, не хоче брати сина. Але все-таки прохав його Роберт, і поїхали вони воювати разом.
— Не повернуться вони додому, - плакала леді Лемтон, - не мабуть мені більше за ні сина, ні чоловіка.
Утішає її Джейн, а у самої сльози так і ллються.
Не повернувся лорд Лемтон, склав голову в кривавій січі з турками. Та пройшов війну Роберт, п'ять років не бачив він рідної землі, перш ніж повернути в рідні краї. Довгим був зворотний шлях, і ось ступив нарешті Роберт на англійський берег. Ось вже рідні місця; защемило у нього серце — скоро обійме матінку з сестрою.
Але що це? Поля навколо лежать голі, чорні, замість села — попелище. Не чутно ні голосу людського, ні гавкоту собак. Страшно стало Роберту: раптом і Лемтонській замок згорів? Ні, на щастя, цілий його замок. Під'їхав Роберт ближче — всі вікна і двері щільно замкнуті, трава у дворі до пояса стоїть. В'їхав Роберт в двір, парадні двері трохи прочинилися, і в щілку виглянула сестра. Роберт її не відразу і впізнав: виросла Джейн і стала красивою дівчиною.
— Ох, Роберте! — вигукнула Джейн і вибігла назустріч.— Нарешті ти повернувся. Врятуй нас, брате!
— Врятувати? Від кого? Що тут у вас трапилося, мила сестроа? Матінка де?
— Матінка не виходить з опочивальні. Якщо ти не врятуєш нас, всі ми загинемо.
Обійняв її брат, перестала вона плакати і говорить:
— Йдемо на берег, покажу тобі чудовиська, страшніше за яке не бачив світ.
Пішли брат з сестрою по стежині, що вела до річки Уїер. Ось і зелений горб, тільки вершина у нього гола, а по схилах борозна біжить, і трава в ній вся як зідрана. Скоро заблищала на сонці річка.
— Дивися, - махнула рукою Джейн.
Глянув Роберт, куди сестра махнула, і скрикнув від подиву. Посеред річки стирчить з води скеля, і обвиває її чорними кільцями чудовисько, схожого на величезного змія.
Розповідає Джейн братові: Щодня носимо ми йому молоко від дев'яти корів. Нахлебчеться змій молока і нікого не чіпає. А не знайдеться дев'яти корів — біда! Повзає він по околицях, вивергає з пасти полум'я. Що трапиться на шляху — спалює дотла. Ти бачив, все довкруги мертве — і поля, і дерева. Наша земля більше не може нас прогодувати, і багато людей пішли з цих місць. А ті, хто залишився, вмирають голодною смертю.
— Звідки він узявся? — запитав Роберт.
Джейн подивилася на брата довгим поглядом і говорить:
— Адже це змій, Роберт, той самий змій.
— Який змій?
— Пам'ятаєш, ми були маленькі, пішов ти вудити рибу і зловив чорну змійку. А потім кинув її в старий колодязь.
— Але ж вона була зовсім крихітна, - заперечив він.
— Була крихітна та за роки виросла. Стало йому в колодязі тісно. І ось одного разу виліз він звідти і поповз назад в річку. З тих пір він і не дає нам спокою.
— Не довго йому залишилося мучити людей! — вигукнув Роберт.— Я вивудив його з річки, я його і порішу.
А змій тим часом слизнув з скелі у воду і поплив до берега. Виліз на землю і поповз, звиваючись, до зеленого горба, а як доповз до вершини, обвив схили своїм довгим тілом дев'ять разів.
Як же битися з ним на верхівці горба? — розгубився Роберт.
Тут до горба підійшли три сільські хлопці, бліді від страху, і у кожного в руках по важкій бадді.
— Бачиш, принесли змію молоко від дев'яти корів. Поволі поповз змій з горба.
— Хай п'є, тут-то я його і уб'ю, - прошепотів Роберт. Почекав він, поки змій опустить голову у відро, і, нечутно ступаючи, наблизився до нього. Джейн відійшла подалі, боїться пальцем ворухнути. А змій п'є і нічого не помічає. Заніс над ним Роберт свій булатний меч, ударив щосили і розітнув навпіл м'яке тіло змія.
Та ба. З одного змія стало два, і обидві половинки так сильно билися на землі, що Роберт поспішно відбіг убік. Підповзли дві половинки одна до одної і знову змій став целий. Задер свою жахливу голову і захаркав жарким полум'ям. Обпалилося волосся на голові у Роберта, і довелося йому відступити ні з чим.
На інший день Роберт знову напав на змія. Почекав, коли той засне, і розрубав його на три частини. Шматки тут же зрослися, і змій рушив на сміливця. Відважно бився Роберт з чудовиськом, але довелося і цього разу відступити.
— Силою тут не візьмеш, - сказала Джейн.— Треба щось придумати. У селі залишилася одна стара-віщунка, на дальньому кінці села живе. Може, вона що порадить?
У той же вечір пішов Роберт до старої-віщунки. Увійшов до неї до будинку і бачить: сидить стара у вогнища, один чорний кіт на плечі у неї мурличе, інший біля ніг треться. Вислухала стара Роберта, довго думала, дивлячись у вогонь, і нарешті говорить:
Якщо хочеш нас врятувати, Треба в річці бій вести.
Сказала ці слова і знову замовкла. З тим Роберт і пішов від неї.
— Як же це в річці вести бій? — запитав Роберт сестру.— Течія така швидка, та і глибоко на середині. Я там і дна не дістану.
— А що, якщо встати на скелю? Допливи до неї, поки змії молоко хлебче. А як він повернеться, бийся з ним і убий.
Послухався Роберт сестру. Пішов вранці на берег, а змій лежить посеред річки як ні в чому не бувало, обвив скелю чорними кільцями. Опівдні розвинув кільця і поплив до берега молоко пити, яке біля підніжжя горба сільські хлопці залишили.
Стрибнув Роберт у воду і, не втрачаючи часу, поплив до скелі. Течія швидка, вода холодна, боїться Роберт — не допливти йому до скелі. Але руки у нього сильні, здолав він течію. Виліз на скелю і чекає з серцем, що б'ється, повернення змія.
Ось нарешті з'явилося на березі довге чорне тіло — повзе, звиваючись, до води поспішає. Побачив змій, що скеля людиною зайнята, зупинився. Злобні очі заблискали, з ніздрів вогонь вирвався. Упірнув він в річку і поплив до скелі. Тут Роберт оголив меч, приготувався вступити з чудовиськом в бій. А змій не хоче на скелю лізти, знай собі кружляє біля, та так швидко, що не розбереш, де у нього голова, де хвіст.
Висунулася раптом з води огнедишна голова, змахнув Роберт мечем, а змій обвив хвостом його ногу і давай тягнути. «Ну, - думає Роберт, - прийшла моя остання година». Піднатужився, махнув мечем та і відсік змію кінчик хвоста.
Тут-то і зрозумів Роберт, чому стара веліла в річці із змієм битися. Впав кінчик хвоста у воду, і понесла його бистрина, не встиг назад прирости.
Зашипів змій і кинувся на Роберта, полумям харкаючи. А Роберт заніс меч з новою силою і давай рубати чорне тіло змія; відрубає шматок, а течія понесе його, відрубає — знову понесе.
Так і знищив Роберт жахливого змія. Повернулися люди в свої будинки і зажили без страху. Земля скоро знову зазеленіла. Тільки на самій верхівці круглого горба так і залишилося голе місце — пам'ять про змію. З тих пір і звуть люди горб Зміїним. Говорять, ще років сто тому видно були борозни — сліди від дев'яти кілець, якими змії цей горб обвивав.