Жила собі одна жінка. Одного разу, лягаючи спати, вона подумала:
«Завтра я повинна до сходу сонця, щоб сходити на базар».
Збиралася вона продати на базарі яєчка і масло.
Спати вона лягла рано і прокинулася, коли ще було зовсім темно. Годинника у неї не було, дізнаватися час по місяцю і за зірками вона не уміла, а тому вирішила, що вже пора вставати, хоча ще і північ не пробило.
І ось в цю дивну темну пору вивела вона із стайні сонного коня, приладнала йому на спину дві плетені корзини - накинула собі на плечі плащ, сіла верхи на коня і відправилася в шлях. Шлях її в місто лежав через Вересову Пустку — дивне містечко, зовсім не вдале для нічних прогулянок.
Не встигла вона далеко від'їхати, як раптом почула гучний собачий гавкіт і при світлі зіро — побачила зайця, що біг тікаючи від погоні.
Заєць кинувся прямо до неї і, трохи не добігши до неї, впав на землю усім своїм виглядом немов би кажучи: «Порятуй, заховай!»
Жінка ця взагалі полювання не шанувала, а тому не стала себе довго прохати, взяла тремтячого зайця, заховала його в одну з своїх корзин і як ні в чому не бувало поїхала далі.
Проте дуже скоро вона знову почула собачий гавкіт і тут же побачила дивного вершника на коні, і кінь був мов те страховисько зовсім без голови. Вершник був весь чорний — а на верхівці голови його з-під жокейської шапочки стирчали ріжки. Гірше за те, глянувши вниз, вона побачила, що в стремена він втягав зовсім не ноги а роздвоєні копита!

Чорного вершника на коні без голови з усіх боків обступили великі чорні пси, що збіглися, мабуть на запах зайця. Пси були теж зовсім незвичайні. На голові у них були маленькі ріжки, а коли вони вертіли хвостами, на всі боки так і сипалися іскри, і, принюхавшись, жінка відчула запах сірки. Страх, та і годі!

Але вона була жінка хоробра, і якщо вже вирішила врятувати зайця і заховати в свою корзину, то вже ні за що його не видала б. До того ж вона знала, що хоч біс і розумний, а все-таки не чарівник! Не міг він здогадатися, куди дівся заєць.

І справді, біс поклонився їй і дуже ввічливо запитав, чи не бачила вона, в яку сторону побіг заєць. Вона похитала головою: мовляв, не бачила і не знає. Затрубив біс у ріг, пришпорив коня без голови і пострибав геть з Вересової Пустки, а чорні пси за ним, і скоро щезали з очей.
Не встигла вона схаменутися, як раптом кришка кошика, в якому, сидів заєць, відкинулася, і з корзини піднялася прекрасна молода леді, одягнена у все біле.

— Я захоплена вашою хоробрістю, матінко, - сказала прекрасна леді.— Ви врятували мене від жорстоких мук. Коли я була звичайною жінкою, я зробила жахливий гріх і була за це покарана. На землі і під землею мене переслідували злі духи, і був тільки один шлях врятуватися від них — опинитися позаду них, коли вони переслідують мене. Скільки років мені не вдавалося це зробити! Тепер ви мені допомогли, і я за це нагороджу вас. Відтепер всі ваші квочки нестимуть по два яйця відразу. ваші корови даватимуть молоко круглий рік, а ваш чоловік жодного разу не переможе вас в суперечці!
І з цими словами пані зникла. Більше жінка її ніколи не бачила, але все їй далі велось як і було обіцяно.