Жіл собі колись один хлопчик. Він служив пажем в багатому замку.
Хлопчик він був слухняний, і все в замку його любили – і знатний граф, його пан, якому він прислужував, ставши на одне коліно, і огрядний старий дворецький, у якого був на побігеньках.
Замок стояв на краю кручі, над морем. Стіни у нього були товсті, і на тій його стороні, що виходила на морі, в стіні були невеликі дверці.
Вели ті дверцята на вузькі сходи, а сходи спускалися по обриву до води. По її сходинкам можна було зійти на берег і сонячним літнім ранком скупатись іскристому морі.
Навколо замку розкинулися квітники, сади, лужки, а за ними обширна поросла вересом пустка тягнулася до віддаленого гірського ланцюга.
Маленький паж любив гуляти по цій пустці у вільний час. Там він бігав, скільки хотів, ганявся за джмелями, ловив метеликів, розшукував пташині кубла. Старий дворецький охоче відпускав пажа гуляти – він знав що здоровому хлопчикові корисно попустувати на свіжому повітрі. Але перед тим, як відпустити пажа, старий завжди застерігав його:
- Тільки дивися, малюк, не забудь мого наказу: гуляти гуляй, але держись подалі від Горба Фей. Адже з “маленьким народом” треба триматися насторожі.
Горбом Фей він називав невеликий зелений горбик, що підносився ярдах у двадцяти від садової хвіртки. Люди говорили, що в цьому горбику мешкають феї і вони карають кожного, хто осмілиться наблизитися до їх житла. З тої причини сільські жителі за півмилі обходили горбик навіть вдень.
А вночі люди і зовсім не ходили по пустці. Адже всім відомо, що по ночам феї вилітають з своєї обителі, а двері в неї залишаються відкритою настіж. Ось і може трапитися, що який-небудь невдалий смертний і потрапить через ці двері до фей.
Але хлопчик-паж був смільчак. Він не тільки не боявся фей, але прямо-таки жадав побачити їх житло. Йому не терпілося дізнатися, які вони, ці феї!
І ось одного разу вночі, коли всі спали, хлопчик тихенько вибрався з замку. Відкрив дверці в стіні, втік з кам'яних сходів до моря, потім піднявся на вересову пустку і спрямувався прямо до Горба Фей.
До великої його радості, виявилось, що люди таки правду говорили - верхівка Горба Фей була як ножем зрізана, а зсередини лилося світло.
Серце у хлопчика забилося – так йому було цікаво дізнатися, що там всередині! Він зібрався з духом, вибіг на горбик і стрибнув в отвір.
Долетівши до низу опинився він у величезному залі, освітленому свічками. Тут за блискучим столом сиділо безліч фей, ельфів, гномів. Одягнені вони були хто в зелені, хто в жовті хто в рожеві плаття. У інших одяг був блакитні, лілові, яскравочервоні.
Хлопчик, стоячи в темному кутку, дивувався на фей і думав: “Скільки їх тут, цих маляток! Як дивно, що живуть вони по сусідству з людьми, а люди нічого про них не знають!” І раптом хтось з фей проголосив.
- Несіть кубок!
Негайно два маленькі ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях кинулися від столу до крихітної стінної шафи в скелі. Потім повернулися, згинаючись під тягарем прекрасного срібного кубка, багато прикрашеного зовні і позолоченого всередині.
Вони поставили кубок на середину столу, а всі феї заплескали в долоньки і закричали від радості. Потім вони по черзі стали пити з кубка. Але скільки б вони не пили, вина в посудині не меньшало. Весь час вина залишалось по вінця хоча ніхто його не доливав. До тогож вино в кубку весь час мінялось. Кожен, хто сидів за столом, по черзі брав у руки кубок і говорив, якого вина йому хочеться покуштувати.
“Добре б понести цей кубок додому! – подумав хлопчик-паж. – Бо ж ніхто не повірить, що я тут побував. Треба мені цей кубок поцупити як доказ. Порішивши так, став він чекати вдалого випадку.
Та незабаром феї його вмітили, однак нітрохи на нього не розгнівалися за те що він прокрався в їх житло. Вони навіть неначе зраділи йому і запросили його сісти за стіл.
Проте мало-помалу вони почали грубити і грубити своєму непроханому гостю. Вони глузували з хлопчика за те, що він служить у простих смертних. Говорили, що їм відомо все, що робиться в замку, і глузували з дворецького. Висміювали вони і їжу, яку хлопчик їв в замку, говорили, що вона годиться тільки для тварин. А коли ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях ставили на стіл нову страва, феї посували блюдо до хлопчика і пригощали його:
- Спробуй! У замку тобі такого не доведеться покуштувати.
Нарешті хлопчик не витримав їх насмішок. Адже до того ж він вирішив понести кубок, і пора було це зробити. Він схопився і підняв кубок, міцно стиснувши його ніжку обома руками.
- За ваше здоров'я вип'ю води! – крикнув він.
І рубіново-червоне вино в кубку миттєво перетворилося на чисту холодную воду.
Хлопчик підніс кубок до губ, але пити не став, а одним ривком виплеснув всю воду на свічки. Зал відразу занурився в непроглядну тьму, а хлопчик, міцно тримаючи в руках дорогоцінний кубок, кинувся до верхнього отвору і вискочив з Горба Фей на світло зірок. Вискочив він якраз вчасног, бо в ту ж мить горб з гуркотом розвалився у нього за спиною.
І ось хлопчик-паж кинувся бігти зі всіх ніг по росяній пустці, а весь натовп фей пустився за ним в гонитву.
Феї наче збісилися від люті. Хлопчик чув їх пронизливі гнівні крики і добре розумів, що, якщо його наздоженуть, пощади не чекай.
Як не швидко він біг, але де ж йому було змагатися з феями! А вони вже наганяли його. Здавалося, ще небагато, і він загине.
Але раптом в мороці зазвучав чийсь таємничий голос:

Як хочеш до замку шлях знайти
На березі шукай шляхи.

То був голос одного нещасного смертного. Він колись потрапив в полон до фей і не хотів, щоб сміливого хлопчика спіткала та ж доля. Але в ту годину хлопчик-паж цього ще не знав.
Проте він одразу згадав, що феї не зможуть чіпати людини, якщо вона ступить на прибережний мокрий пісок.
І ось паж скрутив убік і побіг до берега. Ноги його в'язли в сухому піску, він важко дихав і вже думав, що ось-ось впаде без сил. Але все-таки біг.
А феї наганяли його, і ті, що мчалися попереду, вже готові були схопити пажа. Але тут хлопчик-паж ступив на мокру полосу прибою, і зрозумів, що врятувався.
Адже феї не могли тут і кроку ступити. Вони стояли на сухому піску і голосно кричали від досади і люті, а хлопчина з дорогоцінним кубком в руках, мчався по березі. Він швидко вибіг по ступенях кам'яних сходів і сховався за дверцями в товстій стіні недосяжної для крихітного народу.