Жив колись король, і росло в його королівстві високе дерево – таке високе, що вершини його не було видно. Дуже хотілося королеві дізнатися наскільки високе те дерево і що на нім росте. Послав він у всі кінці королівства гінців, повелів оповістити всіх: коли знайдеться такий легінь що підійметься на верхівку дерева і зірве з нього плоди, тому легіневі король віддасть свою дочку в дружини і заповість йому королівство. Багато людей прийшло пробувати щастя, та нікому не вдалося досягти вершини, а інші взагалі зірвалися з дерева і убилися.
Надумався пробувати щастя один молодець з дальніх країв. Пішов через дрімучий ліс, і зустрівся йому пастух. Запитав його легінь, чи тою дорогою він йде. І бачить – на ногах у пастуха якісь залізні крюки на зразок звірячих кігтів. Легінь поцікавився, що це таке. Пастух на те відповів що з такими крюками він швидко влізає на дерева, рятуючись від диких звірів. Легінь, хоч і одягнений був в багатий наряд, запропонував пастуху помінятися з ним платтям. Але на додачу попросив ті залізні кігті.
Пастух розсміявся, подумав, що перехожий жартує: що ж то за дурощі міняти красивий одяг на лахміття. Але, побачивши, що легінь і справді хоче мінятись, погодився.
Ось прийшов легінь в королівське місто, переодягнувся, тільки залізні крюки залишив при собі, та прямий до короля – низько йому поклонився і сказав, навіщо подарував. Король дав йому дозвіл. Тоді легінь захопив з собою залізні кігті, узяв харчів на сім днів і поліз на дерево. Дивляться на нього люди і дивуються, як справно він дереться.
Але вже три дні і три ночі підіймається легінь на дерево, а на стовбурі все немає ні єдиної гіллячки. Лише на четвертий день у вишині показалися ніби як би гілля, а на сьомий день побачив він, що в тому гіллі палац. Добрався він до палацу і постукав в залізні двері. Незабаром почулися кроки двері відчинилися, і він побачив красуню дівчину. Вона запросила гостя увійти, повела його в срібний зал і пригостила всякими стравами і напоями. У замку жили три зачаровані дівчини. Легінь залишився у них ночувати , – адже він не спав цілий тиждень.
Вранці розбудили його дівчата, нагодували смачними стравами, а потім найгарніша з них говорить:
- По дорозі до вершини зустрінуться тобі ще два палаци. До першого будеш лізти чотирнадцять днів. Живуть в тому палаці шість дівчат, вони тобі розкажуть, як бути далі. Ось тобі скиба хліба. Як зголоднієш, або спрага замучить лизни його, і побачиш що буде, де втома і подінеться..
Минуло вже десять днів, а замку все не видно. На одинадцятий день щось заблищало у вишині, а на чотирнадцятий легінь постукав в двері чудового палацу з чистого золота. У золотому палаці дівчата зустріли його так само привітно, як і в срібному, нагодували, напоїли, спати уклали, а на ранок сказали:
- Над нами є ще один палац. Три тижні добиратимешся до нього. Живуть там дев'ять дівчат, вони-то і розкажуть як далі діяти.
На прощання дівчата дали йому скибу хліба, – варто, мовляв, його лизнути як пройдуть і голод, і спрага, і втома.
З великими труднощами добрався він і до третього палацу.
Зустріли там легіня так само привітно, нагодували, напоїли і залишили ночувати. Тут жили дев'ять дівчат, у однієї з них було золоте волосся. Від неї легінь дізнався, що до вершини доведеться йому лізти цілий місяць.
- Там знайдеш п'ять золотих плодів, – сказала дівчина, – три справа і два зліва. Ті, що справа, зріжеш ось цими ножицями. Але горе нам, якщо зріжеш ті, що зліва. Дерево сильно від того повалиться разом з палацами, і всі ми загинемо. Як зробиш свою справу, негайно ж спускайся на землю. Там зібралось тьма людей, всі чекають не дочекаються тебе: хочуть дізнатися, які плоди ти принесеш, і почути, що було з тобою в дорозі. Але жодній живій душі, навіть королеві, не кажи про те, що ти бачив і чув. А на ранок чекай нас у поблизу дороги. Ми поїдемо в алмазній кареті, запряженій золотими кіньми. Мчаться ті коні швидше за птахів.
Встигнеш до карети доторкнутися – чари зруйнуються, не встигнеш – пропадемо ми, полонять нас у замку без вікон і дверей.
Так воно й сталося. Добув таки молодець плоди з чудернацького дерева.
Спустився легінь на землю. Народу видимо-невидимо, всі допитуються що він бачив і що так довго робив на дереві. А він з вуст ані слова, і навіть від короля свою здобич втаїв. На ранок встав спозарання і подався до дороги, чекати карету. З першими променями сонця закурявилась вдалині невелика хмара пилюки. Все ближче, ближче, нарешті зовсім близько; ось вже і карету видно. Але вона вихором промчала мимо, легінь не встиг до неї доторкнутися.
Зовсім було голову втратив він від горя. Втішився трохи, подався до короля про свої природи розповів плоди дивовижні йому залишив і подався у світ шукати того замку що без без вікон і дверей.
Блукав він місяців зо три, а під кінець третього місяця заблукав він до темного лісу. Під ранок бачить вдалині, на горбі ніби як світло видніється. Підходить до того місця і бачить – збудована хатинка. А проживав у тій хатині сам Місяць. Сміливо постукав він в старі двері, загримів іржавий засув двері відчинилися і – о жах!
Легінь навіть відсахнувся: як старезну бабу перед собою побачив. Була та стара стара, як мир, велика, як дуб, чорна, як головешка, очищі як полумиски, волосся - як кінська грива, а вже худа, худа – шкіра та кістки. Подивилася вона сердито на гостя – питає, навіщо завітав.
Легінь без хитрощів відповів, що шукає замок без вікон і дверей, і запитав чи не вкаже вона до нього дорогу. А стара відповідає:
- Вже багато тисяч років не відлучалася я з дому більш ніж на годину. Звідки ж мені знати про такий замок? Ось мій син Місяць, напевно, знає про його – адже він щоночі обходить ввесь світ. А зараз ступай геть як би горя не було. Скоро Місяць повернеться, і коли застане тебе не минути лиха!
Став бідолаха благати бабцю, щоб не проганяла його, а заховала б деінде в домі, а сама вивідала у дочки про замок. Так слізно він прохав, що стара зглянулася і заховала його під сходами. Ось прийшов додому Місяць і вже з порогу почув людський дух. Питає матір, чи не було тут людей?. Спочатку мати відмовлялася, але Місяць так роздратувався, що довелося розповісти все. Змолилася стара, просить змилуватися і допомогти бідоласі знайти той замок. Зглянувся і Місяць над легінем, веліла вилізти із під сходів говорить йому:
Рада би тобі допомогти, та сама я про такий замок не знаю, не відаю. Так буде тобі відомо, що я ще ніколи не освітлювала всієї землі. Видно замок той таїться в якій-небудь частині світукуди і мої промені не долітають.
Йди краще до Сонця, воно бачить більше, ніж я. Може там знайдеш собі пораду.
Довго блудив легінь по лісу а таки знайшов житло Сонця.
І там прийняла його мати Сонця, не надто привітно. Однак легінь таки впросився у Сонця за той замок що без вікон і дверей.
Та Сонце теж не знав де, той замок і порадив звернутись до Вітрів, вони де – продувають всі сторони світу, і вже непевне мають знати.
Знову подався легінь на пошуки, довго шукав та таки знайшов Вітрову оселю.
На щастя, легеня заставі він головного Вітра удома, повідав легінь йому свою печаль і попросив пособити. Вітер слухав уважно, а як легінь закінчив, узяв дудку і заграв на ній, та так голосно, що його почули всі вітри на світі. Негайно примчалися вони, але про замок без вікон і дверей ніхто не знав.
Лиш один вітер запізнився, – у нього розболілася нога, і він відстав від інших.
Прибіг він за годину і розповів про замок без вікон і дверей. До того замку вітрам не більше чверті години ходу, а для людини – декілька років. Шкода стало Головному Вітрові бідолаху, і він велів сплести велику корзину – і в корзині нести.
А як сплели корзину корзину, легінь вліз в неї, а Головний Вітер підхопив її і в миті ока доставив до самогоу замку. Став Вітер оглядати замокнув – чи немає якої щілки, щоб забратися всередину. На найвищій башточці відмітив він маленьку дірочку.
Пробрався через неї і з такою силою промайнув по замку, що стіни задрижали. У замку було вісімнадцять дівчат та ще диявол з своєю матір'ю.
Всі дівчата, окрім Золотоволосої, були вже неживі. Замордували їх біси.
Схопив Вітер диявола і з усієї сили шпурнув його через дірку назовні і там так його перемолов, що від диявола залишилися тільки пил і прах. Потім схопив Вітер мати диявола та так труснув, що у неї всі кісточки затрепотіли Повелів він розповісти, як дівчат винищили. Вертиться дзигою стара, твердить що-де вона про те і знати нічого не знає, тому як це справа рук її сина. Погрозив Вітер і з нею обробитися, як з дияволом, коли буде мовчати. Злякалася стара і розповіла що дівчат ще оживити можна, лиш взяти з шафи чарівне зілля та покропити дівчат – зараз же живі стануть. Узяв Вітер те зілля, окропив на пробу одну дівчину, і та ожила. Тоді схопив він стару, тай закинув її на болото. А дівчат усіх оживив.
Переніс потім всіх по черзі в корзину, а замок зрівняв з землею.
Порятованих дівчат разом з легінем Вітер доставив до королевого палацу.
Король ж як і обіцяв щедро винагородив легеня, одружився він на золотоволосій дівчині і жили вони щасливо довгі роки.