Жили колись на світі фермер з дружиною, і була у них одна-єдина дочка. До неї залицявся один джентльмен. Кожен вечір він приходив до них в гості і залишався вечеряти, а дочку посилали в льох за пивом. Ось одного разу спустилася вона в льох і почала цідити пиво в глек, а сама візьми та і поглянь на стелю. Бачить – в балці сокира стирчить. Вона там, напевно, давним-давно стирчала та вона раніше цього не бачила. Почала дівчина думати та гадати:

“Не до добра тут сокира стирчить! Ось одружимося ми, і буде у нас синок, і виросте він, і спуститься в льох за пивом, як я зараз, а сокира раптом повалиться йому на голову і уб'є його. Горе-то яке буде!”

Поставила дівчина на підлогу свічу і глек, сіла на лаву і почала плакати.

А вгорі вже думають: що трапилося, чому вона так довго цідить те пиво? Ось мати спустилася в льох, подивитися, що з дочкою трапилося; бачить – сидить дочка на лаві і плаче, а пиво вже потекло по підлозі.

- Про що ти плачеш? – питає матір.

- Ох матінко! – говорить дочка. – Тільки подивися на цю страшну сокиру! Ось одружимося ми, і буде у нас синок, і виросте він і спуститься в льох за пивом, а сокира раптом повалиться йому на голову і уб'є його.
І справді, горе велике! - говорить мати; сіла поряд з дочкою і теж в сльози.
Трохи згодом і батько стривожився; чого це, думає, вони не повертаються? Відправився в льох подивитися, куди його дружина з дочкою дівалися, спустився і бачить – сидять обидві і плачуть в три струмки, а пиво по підлозі тече.

- З чого це ви? – питає.

- Та ти тільки подивися на цю страшну сокиру, – говорить мати. – Ну як наша дочка вийде заміж, і народиться у неї синок, і виросте він і спуститься в льох за пивом, сокира повалиться йому на голову і уб'є його. Ось горе-то буде!

- Боже ти мій! І справді, горе, – говорить батько; всівся поряд з жінками і теж сльозами залився.

Але і джентльменові набридло сидіти одному в кухні, і він теж спустився в льох подивитися, що трапилося. Бачить: сидять всі троє поряд, плачуть розриваються, а пиво з крана тече, по всій підлозі розтікається. Кинувся він до крана, закрив його і питає:

- Що трапилося? Чому ви тут сидите все троє і плачете?
- Ох! - говорить батько. – Лиш погляньте на цю сокиру сокиру! Що, якщо ви з нашою дочкою одружитеся, і буде у вас синок, і виросте він, і спуститься в льох за пивом, а сокира раптом повалиться йому на голову і уб'є його!

І все троє почали плакати більше колишнього. А джентльмен розреготався, підійшов, висмикнув сокиру і говорить:

- Немало я їздив по світлу, але таких розумних голів жодного разу не зустрічав! Тепер я знову відправлюся подорожувати, і якщо зустріну три таких, що ще дурніше за вас, повернуся і оженюсь на вашій дочці.

І він побажав їм всього хорошого і відправився бродити по світу, а все троє заплакали ще гірше – адже дочка жениха втратила.

Ну, рушив він в шлях і бродив довго. Ось одного разу підходить до одного будиночка і бачить: приставлені до стіни сходи, а господиня примушує корову лізти по ній на дах – дах весь травою поріс, ось господиня і надумала там корову свою пасти. А бідна худобина упирається, не хоче на дах лізти.

- Ти що робиш? – питає джентльмен господиню.

Вона йому відповідає:

- Гляньте, яка на даху трава густа! Ось і жену туди корову – нехай пасеться. А впасти вона не впаде – я їй петлю на шию накину, мотузок в трубу спущу та кінець собі на руку намотаю. Буде корова з даху валитися, я відразу відчую.

- Нема в тебе глузду!-каже джентльмен.-Да ти скосила б траву і кинула б її корові!

Але господиня думала, що легше корову вгору загнати, чим траву вниз скинути. Чого вона тільки не робила – і штовхала корову, і умовляла; нарешті утягнула-таки її на дах. Накинула їй на шию петлю, спустила мотузок в трубу, а кінець її на руку собі намотала.

Джентльмен подивувався на ту дурість, та і пішов своєю дорогою. Але не встиг він відійти, як озирнувся і бачить – корова з даху повалилася і повисла на мотузку, а господиню в трубу втягнуло. Корова в петлі задихнулася, а господиня в трубі застрягла і вся в сажі вимазалася.

Виходить, одну ще дурнішу він вже зустрів!

Пішов він далі і все йшов і йшов, поки не дійшов до придорожнього готелю, де і надумав переночувати. Але в готелі було повним-повнісінько, і його вселили до кімнати на двох. На друге ліжко ліг інший подорожній: він був наче справний хлопець, і вони швидко подружилися. А вранці стали вони одягатися, і ось джентльмен бачить: підійшов його сусід до комода, повісив на ручки ящика свої штани, а сам як розбіжиться і – стриб! – та мимо, не втрапив ногами в штани. Знову розбігся, знову мимо стрибнув. І так раз по раз. А джентльмен дивиться на нього, дивується і гадає що це він затіяв?
Той стрибав стрибав, аж вхляв – От каже – Біда мені з цими штанями, до чого незручний одяг! Розуму не прикладу, і хто їх тільки вигадав! Кожен ранок добра година проходить, поки в них потрапиш.
Джентльмен покотився із сміху. Посміявся уволю, потім показав хлопцю, як треба штани надягати. Той довго дякував йому і запевняв, що сам він ніколи б до цього не додумався.
Теж був дурень ще той!
А джентльмен знову відправився в шлях. Підійшов до села, а за селом був ставок, і у ставка зібрався натовп народу. Всі шарили у воді, - хто мітлами, хто граблями, а хто вилами. Джентльмен запитав: що трапилося?

- Жахливе нещастя! – відповіли йому. - Місяць в ставок впав! Ловимо її, ловимо – ніяк не виловимо!

Розсміявся джентльмен і порадив дурням шукати місяць не в ставку, а на небі – в адже воді-то тільки її відображення. Але вони і слухати його не захотіли: так облаяли, що він поспішив звідти поки боки йому не нам’яли.
Ось він і дізнався, що на світі дурнів немало і багато ще дурніших, ніж його наречена і її батьки. Повернувся джентльмен додому і одружився на фермерській дочці.