Жили собі колись в одному селі дуже чесні дід і баба. Якось почув дід од людей, що в новорічну ніч присниться гарний сон, коли покласти під подушку картинку, на якій намальовано корабель скарбів. Тож і вирішив зробити під Новиц рік так, як велів цей звичай.
Прокинувся дід уранці та й каже радісно:
— Стара, я бачив, ніби з неба зійшло на нас щастя. Таке диво ще ніколи мені не снилося.
— От і чудово! Це добра прикмета,— відповіла баба. Минув січень, а незабаром і весна прийшла.
— Сьогодні гарна погода, мабуть, час уже й горох садити,— сказав якось дід і подався на поле.
Як розпушував землю, під мотикою щось дзенькнуло.
— Ой, що це? — здивувався дід.
Копнув глибше — з-під землі показався глек. Глянув дід усередину — а там повно золотих монет, великих і малих.
"Оце знахідка! Але ж мені снилося, що щастя прийде з неба, а не з-під землі. Я не маю права на це золото",— подумав дід і присипав глек землею.
Коли, він повернувся додому й почав розповідати про свою пригоду бабі, до них навідався жадібний сусід.
— Що ти кажеш.? Знайшов глек із грішми? Напевно з моїми. Бо мені снилося, що моє щастя прийде з-під землі,— сказав сусід і помчав на поле.
Глянув у глек — а звідти вилетіли бджоли й покусали йому обличчя, руки й ноги.
"Обдурив мене дід!" — подумав розгніваний сусід і, зав'язавши глек ганчіркою, приніс додому. Вибрався драбиною на дах хати чесних діда й баби і зазирнув через комин. Дід і баба саме про щось веселенько гомоніли.
— Щоб знав, як людей дурити! — сказав сусід і почав витрушувати з глека бджіл. Та з нього не бджоли вилетіли, а посипалися золоті монети - великі й малі.
— От бачиш, стара, до сусіда щастя прийшло з-під землі, а до нас — з неба! — сказав дід.
Дід і баба тішилися не натішилися золотим дощем.
Кажуть, відтоді вони розбагатіли і жили в достатку та в щасті.