Давним-давно, коли місто Кіото було столицею Японії, жила там жабка у старому напіввисохлому колодязі. І було їй добре на м'якому, вологому дні.

Та ось настало літо. Від спеки повисихали рівчаки та калюжі. Висохло і дно старого колодязя.

"Робити нема чого, доведеться перебиратись, - подумала бідна жабка. - А чи не піти мені до міста Осаки? Воно, кажуть, на березі моря, а я моря ніколи не бачила". Отож, вирушила жабка в дорогу.

А у місті Осака жила інша жабка. І добре б їй жилося у рідному затишному болоті, коли б не літня посуха.

"Нічого тут не вдієш, доведеться шукати нове житло, - подумала жабка. - А чи не помандрувати мені до міста Кіото? Воно, кажуть, столиця Японії, а я його й разу не бачила".

Подумала жабка, та так і зробила. І трапилося, що обидві ці жабки вирушили у дорогу в один і той же день. Отже, і зустрітися мали якраз посередині дороги, там, де стоїть гора Тенодзан.

Дострибавши до гори, стали вони по її схилах на вершину добиратися кожна зі своєї сторони, поки, нарешті не зіткнулися лобами:

- Ось так, так! - вигукнула кіотська жабка.

- Ось так, так! - вигукнула оскакська жабка.

- Я жабка із Кіото і мандрую до Осаки. А ви?

- А я жабка із Осаки і мандрую в Кіото. У нас така посуха!

- Посуха в Осаці? - злякано запитала кіотська жабка, - так як і у Кіото?

- Невже і в Кіото посуха? - запитала кіотська жабка.

- А як же! Жодної калюжки.

- То навіщо ж нам стрибати далі? - сумно мовила осакська жабка. - Якщо вже гинути, то краще вдома!

Замислилися жабки. Жаль їм повертатися з півдороги. І вирішили вони перевірити одна одну, адже мало що тобі наговорять перехожі.

- Я ось що думаю, - сказала кіотська жабка, - якщо я вже на цю гору забралася, то чому б не подивитися звідси на місто Осаку. Може море побачу.

- Це гарна думка! - зраділа осакська жабка. - Подивлюся і я з вершини. Може побачу кіотські палаци та храми.

Поставали вони на задні лапки та й стали уважно далечінь вдивлятися. Дивилися, дивилися, поки кіотська жабка, плеснувшись на землю, сердито пробуркотіла:

- Та що ж це таке? І немає нічого цікавого у тій Осаці. Геть як Кіото! А говорять: море, море! Не бачу я ніякого моря!

Тут розсердилася й осакська жабка:

- Та що ж це за столиця! Геть як Осака! Я думала палаци, храми. А там нічого цікавого, все як у нас.

-Треба повертатися до Кіото,- сказала кіотська жабка. - Буду чекати дощу вдома.

- Повернусь-но я до Осаки,- мовила осакська жабка, - якщо піде дощ, то і вдома мокро буде.

Отак вони й розійшлися: кожна у свій бік.

Тим все й закінчилося: кіотська жабка повернулася в Кіото, а осакська - в Осаку. І до кінця життя думали вони, що Кіото як дві краплини води схоже на Осаку, а Осака - на Кіото.

Тільки це неправда. Зовсім несхожі ці міста. "У чому ж річ?" - запитаєте. А у тому, що кіотська жабка бачила зовсім не Осаку, а рідне Кіото, а осакська навпаки - рідну Осаку. Адже у жабок очі на лобі. І тому, коли вони стали на задні лапки і задерли голови догори, то очі у них виявилися ззаду.

Отож і дивилися вони не вперед, а назад. І кожна бачила те місто, з якого прийшла. Але вони про те не знали. А тому осакська жабка, повернувшись у своє болото, із сумом повідала своїм жабенятам:

- Що Осака, що Кіото - одне й теж! І жабенята гірко заплакали.

Тому й говорять: "Діти жабки - це ті ж самі жабки".

А кіотська жабка, повернувшись у свій колодязь, сказала своїм сусідам:

- Ніякого моря на світі немає!

І говорять тому:

Колодязна жаба моря не знає".