Давним-давно в одному селі жили-були старий зі старою. Жили вони дуже бідно.
Наступив останній день старого року. З сусідніх будинків тільки й чулося, що "бум!" та "шльоп!" - Це дерев'яними калаталами товкли варений рис, щоб зробити з нього новорічне частування - коржі моті.
- Чуєш, стара, як калатала стукають? - Посміхнувся старий .- Люблю, коли готують коржі до свята!
А тим часом у будинку у старого та баби залишилася лише жменька рису - з нього і однієї коржі не приготувати.
Подумали-подумали cтаренькі і вирішили цю жменьку рису мишам віддати - хай зварять, потовчуть та погодують своїх голодних мишенят.
- А ми з тобою, старий, і без рису Новий рік зустрінемо! - Сказала баба.
А з усіх сторін, як і раніше долинало "бум!" так "шльоп!" - Це в сусідніх будинках товкли варений рис для коржів.
Заглянув старий у мишачу норку і каже:
- Миші-миші, а чи не хочете собі до Нового року коржів приготувати? Рису у нас небагато, але щоб ваші животики набити - цілком вистачить!
- Спасибі, дідусю! - Запищали миші .- Ми так любимо рисові коржі!
- Ну, от і гаразд! - Сказала стара .- Але треба і нам, старий, як-то Новий рік зустрічати!
І вирішили старий із старою сплести капелюхи з рисової соломи, продати ці капелюхи в місті та на виручені гроші собі коржів купити. Взялися за роботу, а мишки ну їм допомагати!
І врешті-решт сплели вони п'ять солом'яних капелюхів.
Взяв старий капелюхи, приладнав на спину, попрощався з усіма і відправився в місто.
Вийшов старий за околицю, дивиться, а там статуї божеств стоять, снігом припорошені.
"Небогу! Зябко вам, напевно!" - Подумав старий і обережно очистив від снігу голови й плечі кам'яних статуй.
Потім склав руки в молитві і звернувся до богів:
- Спасибі вам за те, що цілий рік допомагали нам! І прошу вас: допоможіть нам добре зустріти Новий рік!
Промовив так старий і пішов далі своєю дорогою до міста. А статуї все так само стояли рядком, всі шестеро, і дивилися йому вслід.
Але ось нарешті добрався старий до галасливого, велелюдного міста і став гучним голосом пропонувати свій товар:
- А ось капелюхи, солом'яні капелюхи! Кому капелюха?!
Але навантажені новорічними покупками люди поспішали мимо. На старого і його капелюхи ніхто навіть не глянув. Так і пройшов решту дня даремно. Нічого старий не продав, став додому збиратися.
Довго йшов він у сутінках по засніженій дорозі, поки не добрався до околиці свого села, де все так само стояли під снігом кам'яні статуї.
- Зовсім змерзли! - Знову зло старий .- Але нічого, зараз я вас капелюхами вкрию! - З цими словами він знову очистив статуї від снігу і надів на кожну статую по солом'яному капелюсі. Одна біда: капелюхів-то у старого було всього п'ять, а статуй - шість! Як бути?
Недовго поміркувавши, взяв старий рушник, яким покривав свою голову, і пов'язав його шостій статуї.
"Ну, тепер все гаразд, тепер у кожного є капелюх або рушник, і буде їм хоч трохи, але тепліше", - подумав старий, і у нього самого потепліло на душі.
- Стара, зустрічай, я повернувся! - Промовив старий на порозі свого будинку.
- Ох ти бідний, як же ти втомившись так промерз, - заголосила стара, поспішаючи йому назустріч.
Старий їй все без приховування розповів про свої пригоди.
- Ти правильно вчинив, - підбадьорила його стара .- Нехай боги порадіють та нам пошлють хороший Новий рік.
Настала ніч, і старий із старою полягали спати. Але раптом зовні почулися чиїсь крики та вигуки. З усього було зрозуміло, що там тягли по пухкому снігу щось важке:
- Хто б це міг бути в таку пізню годину? - Старий виглянув у вікно і побачив шістьох статуй, які тягли санчата з вантажем. Але коли вони з бабою вибігли на вулицю, то їх чекали тільки дари, залишені божествами. Чого там тільки не було - і мішок рису, і овочі, і сила-силенна всяких інших страв.
- Як ми вам вдячні! Чи варто було так обтяжувати себе? - Старий із старою хотіли було подякувати своїм благодійникам, але побачили лише фігурки божеств в далині.