У давні-предаві часи стояло на березі великої річки одне село. Весело і багато жили там люди. Тільки от була у них одна біда: побудують через річку міст - міцний, красивий, - а як дощ піде чи вітер дмухне, розсиплеться міст на дрібні тріски. Скільки не будували люди мости, а такого, щоб дощ або бурю витримати міг, ніяк побудувати не могли. Зібралися вони одного разу, раду радити: як такий міст побудувати, щоб вічно стояв? Думали, думали і вирішили до сусіднього села сходити - тесляра покликати. Був той тесляр майстром хоч куди, з усієї округи до нього люди йшли допомоги просити.
Прийшли селяни до теслі, в поклоні низькому схилилися і говорять:
- Просимо тебе, поважний майстер, побудувати в нашому селі міст.
- Добре, - погодився тесляр. - Буде вам новий міст!
- Ну і славно! - Зраділи селяни.
Повернулися вони додому і чекати стали, коли ж тесляр новий міст вибудує.
А у тесляра на душі неспокійно. "Взявся я за справу зопалу, - думає. - Неспроста в тому селі мости на тріски розлітаються". Та й дружина бурчати стала:
- Даремно ти за це діло взявся. А раптом і твій міст під дощем не встоїть? Ось сором-то буде!
Ну, робити нічого - раз обіцянку дано, виконувати його треба. Зібрався тесляр і на берег річки - оглянути те місце, де міст будувати буде. Прийшов він на берег, бачить - розлилася річка від дощів, вирує-клекоче.
Довго він на березі стояв, все ніяк вирішити не міг: як же цей міст будувати. І раптом ні з того, ні з сього піднялися в річці високі хвилі, закрутився вир і з'явився з води величезний демон.
- Ха-ха-ха! А ось і я! - Загуркотів він. - Ну що, тесляр, придумав, як через нашу річку міст будувати будеш?
- Так от, думаю ... - Відповідає демонові тесляр. - Дуже мені хочеться людям допомогти і міст хороший побудувати.
- Нічого в тебе не вийде, і не намагайся, - засміявся демон. - Сил не стане. Ніхто з людей цей міст побудувати не зможе. Не по людським силам ця робота. Та знаю, знаю я, як тобі допомогти ...
- Знаєш? - Зрадів тесляр. - Тоді дай мені пораду, нічого для тебе не пошкодую.
Нахилився демон до теслі ближче і каже:
- Нічого не пошкодуєш, значить? Та ти не бійся, я дорого не візьму. Давай так зробимо: я побудую міст, а ти мені своє око віддаси. Йде?
Обімлів тесляр:
- Око? Навіщо? Бідолаха питає.
- Ну ось, ти й злякався! - Похитав головою демон. - Це ж не боляче! Зате міст через річку століття стояти буде! А люди вирішать, що це ти його збудував.
- Не знаю, що тобі й відповісти ... - Розгубився тесляр.
- А ти подумай, - сказав демон, - до завтра подумай.
І в безодню занурився.
Варто тесляр на березі, рукою рушити від страху не може. "Може, приснилося мені все це? - Думає. - Дощ ранку, а там подивимося, що буде". Наступного ранку, ще затемна, відправився тесляр на берег річки. Тільки до води підійшов, та став зачудований - височіє над річкою половина мосту, та як добре зрубана!
- Гей, тесляр, - почув він, - подобається тобі мій міст? Я ж казав, що хороший міст буде!
Підняв голову тесляр, бачить - сидить на краю моста демон, усміхається.
- Невже ти один за ніч півмосту побудувати встиг? - Здивувався тесляр.
- Звичайно, сам! - З гордістю відповів демон. - Це вам, людям, підмога потрібна, а мені - ні до чого.
- То віддаси своє око за мій міст?
- Не вирішив ще, - відповів тесляр. - Ось добудувати, тоді й говорити будемо.
- Добре, - погодився демон.
Зовсім засмутився тесляр, що робити, не знає: і міст гарний, і око віддавати шкода. Прокинувся він на ранок, чує: гуркоче в небі грім і дощ ллє як з відра.
Зрадів тесляр: "Ну, тепер розлетиться демонів міст на тріски, і не треба мені буде йому своє око віддавати!"
Зібрався він і на берег побіг. Бачить - добудував демон за ніч міст, та такий красивий! І ось диво: дощ періщить, хвилі здіймаються, а міст стоїть собі, як стояв, не ворухнеться навіть!
Злякався тесляр не на жарт:
"Згуба моя прийшла, - думає, - не відкрутитися мені тепер, доведеться очей демонові віддавати". А тут як раз і демон з води визирнув.
- Бачиш, який славний міст я збудував! - Хвалиться. - За таку красу і очі не шкода! Давай сюди очей!
- Почекай ще трохи, - благав тесляр. - Треба, щоб усе по честі було. Бачу я, що не зломили твій міст дощ і вітер, а ось чи витримає він бурю?
- Звичайно, витримає! - Засміявся демон. - Та ти, я бачу, час тягнеш, боржок віддавати не хочеш. Недобре це!
- Послухай, - сказав тесляр. - Ну, що ти до моєму оку причепився? Може, я як-небудь по-іншому з тобою розрахуюся?
- По-іншому? - Здивувався демон. - А що з тебе ще щось узяти можна?
Думав він, думав, нарешті, і каже:
- Гаразд, загадаю я тобі загадку. Відгадаєш - міст тобі подарую, не відгадаєш - око віддаси.
- Загадуй свою загадку, - погодився тесляр.
- Бач, як осмілів! - Захихикав демон. - Думаєш, я тобі легку загадаю? А ну, дізнайся до ранку, як мене звуть!
- Як тебе звуть?! - Сторопів тесляр. - Хто ж мені це скаже, хто знає?
- Не впізнаєш - око віддаси! - Крикнув на прощання демон і в воду пішов.
Побрів тесляр додому сумний та в тяжкій роздумі. Ліг спати, та не йде до нього сон. "Як демона звати можуть?" - Думає. Чує тесляр - заплакав в сусідній кімнаті дитина, підійшла до нього жінка, заспокоїла, та пісеньку наспівувати стала:
-Спи, маля засипай!
Демонові імені не називай!
А не те Оніроку прийде,
І око твоє забере!
- Що за дивна пісня! - Здивувався тесляр. - Оніроку якийсь прийде ...." Ой, та це про мого демона пісня!
Схопився тесляр і давай по кімнаті бігати і кричати:
- Оніроку! Оніроку! Оніроку!
Повернулися до теслі спокій і радість. Подивився він у вікно: а там місяць яскрава світить, усміхається. Наступного ранку вдосвіта побіг тесляр до річки. А демон вже на мосту сидить - його очікує.
- Ну що, тесляр, дізнався моє ім'я? - Питає.
А тесляра прямо так і розпирає ім'я демона сказати. Але вирішив він спочатку демона подурити. Зволікає з відповіддю.
- Бачу я, не знаєш ти мого імені, - сказав демон.
- Ні, ні, почекай! - Закричав тесляр. - Тебе звуть ... Онітаро!
- Ха-ха-ха! - Засміявся демон і навіть підстрибнув від радості. - Не вгадав, не відгадав! Давай сюди очей!
- Зараз, зараз скажу, - знову зробив вигляд, що задумався, тесляр. - Тепер не помилюся. Тебе звуть ... Оніхаті!
- Неправильно, невірно! - Заверещав від захвату демон. - Не знаєш, все одно не знаєш! Віддай очей! Вискочив він з води, підбіг до теслі, ось-ось око вирве.
- Пригадав! Згадав! - Закричав з усієї сили тесляр. - Тебе звуть Оніроку! Тебе звуть Оніроку! Наш міст побудував Оніроку!
Витріщив демон очі. Постояв так з хвилину, а потім як у воду кинеться - і зник.
- Почекай, Оніроку, не йди! - Закричав тесляр. - Я хочу, щоб усі знали, що це ти міст через річку вибудував!
Кликав тесляр демона, кликав, та все без толку. Не з'явився більше Оніроку. Ніхто його з тих часів так і не бачив. А міст, демоном побудований, багато-багато років людей радував, і ніякі бурі й дощі йому не страшні були.