У давні, давні часи стояв в одному селі старий храм. І все було б нічого, якби не оселився у тому храмі перевертень. Стали люди боятися до храму підходити: то здасться їм, що ступені скриплять, а то ніби й сміється хтось. Жах, та й годі!
Ось як-то раз зібралися жителі села в будинку у старші, думати стали, як перевертня втихомирити. І так прикидали, і сяк, а нічого вирішити не могли. Хто ж з власної волі вночі до храму піде?
А в цей самий час прийшов у село торговець зіллям. Звали його Тасуке, був він молодий, а тому нічого не боявся.
- Та невже ніхто з перевертнем впоратися не може? - Знизав плечима Тасуке. - Гаразд, допоможу вам - сам у храм піду.
Дочекався він ночі, і в храм подався. А восени ночі тихі: ні звуку колом. Сидів Тасуке в храмі, сидів, нудно йому стало, він і позіхнув. Та так голосно! Аж луна пішла на всю округу, всі вторить, вторить, зупинитися не може.
Нарешті, стихло все. Бачить Тасуке - стоїть перед ним перевертень, усміхається.
- Ти хто такий? - Питає. - Сміливець, чи що? Один до мене прийшов?
- Звичайно, один. А то з ким же? - Не зрозумів Тасуке і знову позіхнув.
Оторопів перевертень:
- Так ти що ж, мене не боїшся?
- Що значить боятися? - Не зрозумів Тасуке.
- Дивак ти, та й годі! - Захихикав перевертень. - Всі люди на світі чого-небудь бояться. Ось ти чого боїшся?
- Відчепись від мене, - розсердився Тасуке. - Не второпаю, про що ти ведеш мову.
Примостився перевертень поруч з Тасуке і пояснювати почав:
- Розумієш, - каже, - ти обов'язково чого-небудь боятися повинен. Ось я, приміром, перевертень. Мене всі бояться, тому в храм не ходять.
- Хто ти? Перевертень? - Перепитав Тасуке. - Ніколи б не повірив!
- Так, я - перевертень, - гордо відповів той. - Ти теж мене повинен боятися!
- Отакої! - Відповів Тасуке. - Дурний я чи що тебе боятися. Вже якщо я чого і боюся, то це золотих монет. Як побачу - мурашки по шкірі.
- Ну, я ж казав, казав! - Зрадів перевертень. - Все на світі чого-небудь бояться.
- Усе? - Не повірив Тасуке. - І ти теж?
- Я? - Задумався перевертень. - По правді кажучи, боюся я варених баклажанів. Запах у них огидний, з розуму мене зводить.
Подивився перевертень у віконце, заквапився.
- Світає вже, пора мені йти, - каже. - Приходь завтра - я б тебе лякати буду!
На наступну ніч Тасуке знову відправився в храм. Захопив він з собою великий чан з кришкою і багато-багато баклажанів приніс. Зварив їх, кришкою закрив і чекати став, коли перевертень завітає.
Опівночі з'явився перевертень. Іде, потом обливається. Придивився Тасуке краще, бачить - несе перевертень великий мішок. Оговтався й каже:
- Ну, готуйся, зараз я тебе лякати буду!
Вийняв він з мішка жменю золотих монет та в Тасуке жбурнув.
- Ну що, страшно тобі? - Питає. - Зараз ще страшніше буде!
Кинувся Тасуке від перевертня, бігає по храму і кричить:
- Ой, боюся!
Зрадів перевертень.
- Всі чого-небудь бояться! - Кричить.
Бігав Тасуке по храму до тих пір, поки перевертень всю підлогу золотом не посипав. А потім підбіг до бочки, та кришку-то й відкрив. Вирвався звідти пар, і переповнився храм запахом варених баклажанів.
Поморщився перевертень, затрусився весь, а потім прожогом кинувся з храму. Вибіг у сад, та перетворився на гриб..
Зраділи жителі села, що від перевертня позбулися. Накупили у Тасуке в подяку багато-багато трав і зілля. А потім пішли в храм золоті монети збирати. Дивляться - а це і не монети зовсім. а грибочки. Так ні з чим вони і пішли.
А Тасуке далі вирушив, і скрізь про оборотне зі старого храму розповідав.
А що ж стало з великим грибом? Він, кажуть, до цих пір біля храму стоїть. Спочатку його з'їсти хотіли, та роздумали: може, він отруйний, раз перевертнем раніше був?