За старих часів, далеку давнину, жив в одному селі молодий хлопець на ім'я Таро. Був він нероба, яких мало. І до того ж цікавий.З ранку бродить по вулицях і витріщається на всі боки. От був він уже дорослий і настали осінні жнива. Всі хлопці жали й молотили рук не покладаючи. Один Таро хитався по селу як ні в чому не бувало.
Раптом помітив він на узбіччі дороги глиняний глечик.
- О-о, ходиш далеко - знайдеш більше, - зрадів Таро .- І цілісінький, ні тріщини. Але що в ньому шарудить? Вірно, польова миша туди забралася.
Заглянув Таро у глечик - і що ж побачив? Не миша там ховається, не ящірка, не жаба, а маленький чоловічок. Голівка у нього ну не більше каштана, а сам він, якщо на ноги встане, буде зростанням з гороховий стручок. Ось диво! Таро так широко рота роззявив від подиву, що в нього, як у ворота, віз з конем могла б в'їхати.
Чоловічок заговорив голосом тонким-тонким, як писк цикади:
- Здрастуй, Таро! Ось ми і зустрілися. З усієї вашого села один ти мені полюбився. Ох, як я не люблю інших хлопців! Візьми мене до себе додому жити.
- Що ж, - відповідає Таро, - мабуть, візьму. Чому б ні?
Цілий день грав Таро з чоловічком з глечика. Посадив його в дерев'яну чашку і катав в діжці з водою. Подніме посиль ніше - в діжці буря піднімається.
Візок зробив і мишу в неї запряг. Миша побігала-побігала і кинулася в нірку, візок перекинула.
Сміявся-сміявся Таро, але до вечора набридла йому нова забава. Не звик він довго одним і тим же займатися.
На другий день знову пішов Таро тинятися по вулицях. Сонце вже почало сідати, коли згадав він про глечиком чоловічка.
Повернувся додому Таро, дивиться, а там якийсь довгов'язий здоровань на підлозі розвалився, руки-ноги розкинув ... Хто б це міг бути? Став Таро вдивлятися в непроханого гостя. Наче він його вже десь бачив. Та це ж чоловічок з глечика!
- Ось чудо з чудес! Як же ти так відразу, в один день, виріс? - Запитує Таро. - Ще вчора був менше миші, а тепер мене переріс.
- Усі твоїми працями, друже мій, твоїми турботами, - відказує чоловічок з глечика. - Недарма я тебе з тисячі вибрав. Гуляй, гуляй більше, я ще й не так виросту.
У перший раз у житті замислився Таро: що б ці слова значили?
А чоловічок вже не гостем, а господарем себе поводить. Принеси йому те, подай це, та жвавіше.
На другий день Таро пішов з дому раніше звичайного. Сказати по правді, втік від свого гостя. Весь день ходив він по селу без діла.
Увечері повернувся, відкрив двері - і завмер на порозі. У будинок увійти не можна. Гість так виріс, що йому і одному в будинку тісно.
- Теж збудували будиночок, недотепи сільські! - Бурчить чоловічок з глечика.
- Повернутися ніде. Вогнище посередині, раз у раз ногою в нього потрапляю.
Довелося Таро спати під відкритим небом. На світанку пішов він з двору подалі. Повернувся Таро додому вже в сутінках і зрозуміти не може, що за товсті колоди з вікон і дверей стирчать? Придивився, а це руки і ноги гостя. Став чоловічок з глечика велетнем. Того і дивися, дах знесе. Всю ніч Таро думав, як від біди позбутися, - нічого придумати не міг.
А на ранок ось що сталося. Прийшов до нього сусід і каже:
- Син у мене захворів. Одному мені, старому, не впоратися. Допоможи в полі урожай прибрати.
Не хотілося Таро за роботу братися, але і відмовити совісно. Взяв він серп у руки, пішов допомагати старому сусідові. Увечері сусід каже:
- Спасибі тобі, що допоміг. Ось на, візьми за свою працю.
І дав йому трохи грошей. Перший раз в житті заробив Таро гроші. Тримає їх у руці, і на душі в нього легко так стало. Пішов він додому. Тільки дивиться, не стирчать з більше дверей руки і ноги непроханого гостя. Бурчить гість у домі, перевертається, як ведмідь. Припер Таро двері міцніше і ліг спати у дворі.
На другий ранок знову пішов Таро допомагати сусідові. Повернувся до себе додому пізно ввечері, а гість чомусь удвічі менше став. Сидить в кутку сердитий. У будинку так добре стало, просторо. Можна після роботи чайку попити.
А гість скаржиться:
- Помилився я в тобі, Таро! Думав, ти що стоїть людина: мухи з голови не зжене - такий ледачий. Ще б днів зо два ти полінувався, я б з гору виріс, до самих хмар. Ну чого ти серпом цілий день махав? У труну, чи що, мене увігнати хочеш?
"Е-е, - зметикував Таро, - і ось воно в чому справа! Ну вже завтра я так працювати буду, що ніхто за мною і не вженеться".
Назавтра до вечора чоловічок з глечика став знову зростом з гороховий стручок.
- Прошу тебе, Таро-сан, - запищав він плаксивим голоском. - Посади мене знову в глечик та й залиш біля дороги. Пошукаю я собі іншого господаря, ледачішого.
Таро так і зробив.
Старі люди в селі сказали: Справді, це сама лінь була в образі того чоловічок з глечика.