Жив старий Баяшал з своєю старою. Ловив рибу і тим харчувався. Але старий був такий немічний що лисиця кривдила його: віднімала у нього половину улову. Одного разу прийшов до нього дяу.

— Що ти за чоловік? — запитав старий.

Дяу розповів, хто він такий, і запропонував старому спробувати силу, подолатися. І якщо старий виявиться сильнішим, то отримає від нього шматок золота з кінську голову і шматок срібла з баранячу голову.

— Боротися не варто, - сказав старий, - при боротьбі можна порвати один на одному одяг.

І Баяшал запропонував випробувати силу іншим способом. Дяу погодився. Пішли вони в ліс. Ось старий і говорить велетневі:

— Давай смикати дерева з коренем! Подивимося, чи висмикнеш?

Став велетень смикати дерева і багато повидергал. Залишилася одна велика лесина.

— Ну і цю висмикни, - сказав старий.

Велетень спробував, але висмикнути не зміг. Тоді він звернувся до старого:

— Якщо висмикнеш це дерево, значить, ти сильніший за мене.

Підійшов старий до лесине і став мацати коріння.

— Що ти робиш? — запитав дяу.

— А ось дивлюся, чи глибоко в землю пішло коріння у цієї лесины»— відповів старий.

Баяшал помацав коріння, порив землю біля них і говорить :

— Далеко пішло коріння — через сім грунтів. Біля коріння багато тварин і комах живе. Якщо я висмикну цю лесину, то всіх доведеться потривожити. А якщо це дерево повалиться, то або сонцю, або місяцю ока може вибити. Якщо місяцю ока виб'є, то ночами буде темно — і крадіжка на землі посилиться, а якщо сонцю ока виб'є, то вічна тьма настане.

Вислухав велетень старого і сказав, що недобре, якщо ночі стануть безмісячними, а сонячне світло зникне.

— Ну, у такому разі давай інакше силу спробуємо, - сказав старий.— Ось подивимося, хто з нас воду з каменя видавить.

Дяу погодився. Тоді старий узяв непомітно в одну руку яйце і стиснув зі всієї сили. Яйце роздавилося, і велетень подумав, що це з каменя потекла вода.

Потім дяу узяв камінь і став тиснути, але скільки не тиснув, води не було.

І довелося йому тоді визнати, що старий сильніший за нього. Дав він старому шматок золота величиною з кінську голову і шматок срібла величиною з баранячу голову. Баяшал не зміг понести додому золото і срібло і знову пустився на хитрість:

— Якщо я принесу золото і срібло додому сам, то, мабуть, можуть сказати, що я вкрав його. Якщо вже ти хочеш зробити мені подарунок, то даруй мені золото і срібло, коли ми прийдемо додому.

Погодився велетень. Ось прийшли вони в юрту. Старий сказав старій:

— Нумо, стара, вари м'ясо.

— Що ти, - сказала стара, - адже ти сам знаєш, що у нас немає нічого.

— Як немає нічого? — здивувався Баяшал. — А поклади в казан голову вчорашнього велетня і грудинку позавчорашнього. Але якщо буде мало, то поклади і ось цього всього.

Як почув дяу цю розмову, злякався, кинув золото і срібло і кинувся бігти з юрти, та так швидко, що поніс на плечах двері від юрти. Біжить він, а назустріч ньому лисиця.

— Від кого ти так біжиш? — питає лиса дяу.

Той розповів їй, що стара і стара хотіли його зварити. Засміялася лисиця: яка у старого сила, якщо вона відбирає у нього половину улову. Велетень не повірив лисиці. Тоді лисиця сказала йому:

— Не віриш, підемо! Я покажу тобі. Тримайся за мій хвіст, щоб не відстати.

Погодився дяу. Схопив він лисицю за хвіст, і вони пішли до старого. Побачила їх стара і говорить:

— Ой-бой, старий, кінець нам прийшов! Лисиця веде дяу до нас в юрту. Що робити?

— Нічого, - говорить старий, - зараз що-небудь придумаємо.

Вийшов він з юрти і закричав голосно:

— А-а! Лисице правильно ти придумала що велетнем борг вирішила заплатити! Добре!..Подавай його сюди.

І старий побіг до дяу. Той злякався, підняв лисицю за хвіст і став розмахувати нею, захищаючись від старого. Там махав що з тої і дух вилетів. А сам велетень втік.