Говорять, один раз птахи влаштували велике кабарі, щоб обрати царя. Багато хто хотіли вибрати вурумахері, тому що немає птаха сильніше сокола й тільки він один може так налякати будь-якого ворога, що в того від страху пір'я встануть сторчма. Птахи запропонували йому царство, але гордій вурумахері зневажив владою, що йому й так давали дзьоб і пазурі, і відмовився. Тоді птахи вирішили вибрати гуейку, або папанго, або боривітера, але почалися такі нескінченні суперечки, що домовитися не було ніякої можливості. Хтось порадив зробити царем фуді. От що він сказав:
- Фуді не схожий на інших птахів. Узимку він нічим не відрізняється від нас, а влітку одягається в ошатні яскраво-червоні пір'я. Видно, сама природа подарувала йому царську мантію, щоб допомогти нам зробити вибір.
Із цим погодилися всі. І от фуді став царем. Своєю веселістю, жвавістю й спритністю він швидко завоював любов підданих. Особливо любила й почитала фуді сумна такатра, життя якої було в безпеці, поки він був царем. Але недарма в прислів'ї говориться: "Вітер легко коливає високе дерево" і "У доброго завжди багато ворогів". Незабаром фуді довелося відчути це на собі. Вурумахері, що кипів від злості через те, що царем стала така маленька пташка, накинувся на нього й заклював на смерть. Потім він проголосив царем себе. Птаха від страху не насмілилися заперечувати й скорилися пануванню сокола.
Але в прислів'ї говориться: "Винуватий не уникне покарання, і той, хто зробив зло, сам накликав на себе лихо". Такатра не забула доброти фуді; вона не могла змиритися з підступництвом вурумахері. Один раз, коли новий цар про щось задумався, такатра тихенько підкралася до нього й кілька разів щосили вдарила його дзьобом. Сокіл упав; такатра подумала, що він умер, залишила його на тім же місці й полетіла скликати птахів. Коли почалося велике кабарі, вона попросила, щоб їй дозволили говорити, і розповіла, як і чому вона вбила вурумахері. Майже всі слухали її зі схваленням; багато птахів стовпилося навколо вбитого. Вони стояли й розглядали сокола, як раптом той, кого вони вважали мертвим, заворушився. Страшне хвилювання почалося серед птахів, деякі вже зовсім зібралися прикінчити вурумахері, але отут заговорив боривітер:
- Я не хочу захищати вурумахері, він був злим і жорстоким. Він звик добувати силою те, що йому не хотіли віддати по добрій волі. Такатра, що помстилася за смерть фуді, по справедливості заслужила нашу подяку. Але ми з вурумахері сини двох сестер. Його лихо - моє лихо. От чому я прошу вас подарувати мені його життя. Він втратив царство, це буде для нього достатнім покаранням.
Птахи поступилися проханням боривітра, і він поспішив на допомогу пораненому. От, говорять, чому вурумахері не свариться з боривітром, а тікає від нього, хоча боривітер маленька пташка: він пам'ятає, що зобов'язаний йому життям. А такатру, що напала на нього й ранила, він ненавидить і не пропускає нагоди їй нашкодити.
Довелося птахам знову вибирати царя. Цього разу вони вибрали рейлуві. У нього дуже гарний голос, і йому легко говорити під час кабарі, до того ж він середнього росту, значить небезпечний супротивник для заздрісників, а іншим не так страшний, щоб пір'я дибилися. Рейлуві дотепер без зусиль зберігає своє панування. А замість панщини, що птахи відпрацьовують цареві, рейлуві користується правом збирати пір'я різних птахів, щоб устеляти своє гніздо.