Говорять, якось раз Стара, що варила їду для андріамбахуаки, пішла за водою до далекого джерела. Тільки вона прийшла, як раптом чує якийсь тріск, начебто біжить величезна тварина. Вона з подивом обернулася й обімліла від страху: прямо на неї йшов звір небаченої величини. Вона що було сили кинулася бігти в село, добігла до хатини андріамбахуаки, упала на землю й від страху втратилася мову. Навколо її стовпилися люди, підняли її із землі й стали розпитувати:
- Що з тобою, добра бабуся? Що трапилося? Але вона так злякалася, що не могла вимовити ні слова. Отут зі своєї хатини вийшов андріамбахуака й сказав їй:
- Ану ж бо, розповідай! Розповідай, хто тебе так налякав?
- О андріамбахуака,- проговорила вона,- за мною гнався величезний звір, він хотів мене з'їсти, через кілька хвилин він прибіжить у село.
- Що ти плетеш, - розсердився андріамбахуака, - таких звірів не буває!
- О андріамбахуака! Я говорю щиру правду. Якщо ти мені не віриш, вели своїм людям взяти зброю, і нехай вони підуть і подивляться.
- Будь по-твоєму, - сказав андріамбахуака, - але якщо ти мене обдурила, не жити тобі більше на світі.
І він послав людей подивитися, чи правду сказала Стара. Пройшло небагато часу, і вони повернулися; ще здалеку, тільки-но вгледівши андриамбахуаку, вони закричали:
- О пан! Там, правда, жахливий звір! Він уже близько! Він зараз з'явиться в село!
І майже відразу пролунав лемент: "Звір іде! Звір іде! Він проходить через ворота села!" Андріамбахуака дуже здивувався; він наказав своїм людям взяти зброю й зупинити чудовиська. Але страшна тварина проковтнула воїнів з усією одягом і зброєю. Потім звір - хто його бачив, завмирав від страху - увійшов у село й винищив все живе разом з андріамбахуакою. Тільки одній вагітній жінці вдалося зникнути: вона сховалася в залізному будинку. Звір сів навпочіпки біля будинку й став терпляче чекати, коли жінка вийде, щоб її теж з'їсти.
Через якийсь час жінка народила двох хлопчиків-близнюків. Коли вони виросли, вона сказала їм:
- Ніколи не виходите з будинку. Там сидить звір. Хто на нього гляне, завмирає від страху. Він зжер і винищив все живе в селі й тепер сторожить нас.
- Де цей страшний звір, мама? - запитали хлопчики.- Де він?
- У дворі.
Два брати взяли гострі ножі й вийшли з будинку, вирішивши поборотися із чудовиськом. Побачивши хлопчиків, звір кинувся, щоб їх проковтнути, але брати ударами ножів відрубали йому голову, і він здох. Тоді вони обійшли тих, кому вдалося втекти й сховатися від чудовиська, і передали їм добру звістку. З радістю переконавшись, що це правда, люди зібралися разом і стали говорити один одному: "Давайте розріжем звіра й подивимося, що в нього в животі. Адже він зруйнував наше село, не жалуючи дітей і не щадячи дорослих". Вони розпороли звірові живіт і знайшли всіх, кого він проковтнув; чоловіка жінки, діти й тварини - всі були живі, тільки андріамбахуаку ніяк не могли знайти. Відчавшись, вони стали оплакувати його загибель, але в цей час мимо пролітав птах рейлуви. Вона летіла й кричала:
- Анкіхіки! Анкіхіки! Люди розрізали самий маленький коготок чудовиська й знайшли андріамбахуаку, що був ще живий.
Андріамбахуака зібрав підданих, котрих вийняли з живота чудовиська, і всіх інших і влаштував кабарі.
- Ви, мої люди, і я, ваш андріамбахуака, - всі ми живі, тому що нас урятували брати-близнюки. Тому я хочу віддати їм мої володіння. Якби вони не вбили чудовиська, ми б так і сиділи в нього в животі, як у могилі. А якби рейлуві не сказала, у якій частині тіла я захований, не бути б мені зараз із вами. Тому я хочу, щоб мої нащадки ніколи не вбивали й не їли рейлуві.

Говорять, тому люди з роду андріамбахуакі танала дотепер не їдять рейлуві.
- Да буде так,- сказали люди.- Ми раді, що два брати винагороджені, тому що завдяки їм ми позбулися від страшного лиха.
Але пройшло небагато часу, і андріамбахуака порушив слово - він не захотів віддати свої володіння двом братам. Почалася війна; люди допомагали братам воювати з андріамбахуакою, і за те, що він порушив слово, убили його. Говорять, з тих пор мальгаши бояться порушувати слово.