Говорять, якось раз кабан і хамелеон вийшли на полювання і зустрілися на березі канави, по якій вода текла на рисове поле. Кабан став розпитувати хамелеона, звідки й куди він іде.
- Іду шукаю що б поїсти, - відповів хамелеон.
- І як тільки ти ухитряєшся знаходити їжу? У тебе таке кволе тіло, і ноги ти ледве пересуваєш. Дарма ти не сидиш на місці. Хіба ти не боїшся, що який-небудь великий звір - хоч би я, наприклад - роздавить тебе копитом?
- Звичайно, - погодився хамелеон, - ти говориш щиру правду. Але подумай, адже такий маленький звірок, як я, і їсть небагато; от чому я без праці добуваю те, що мені потрібно.
Здивований кабан не знав, що відповісти. А хамелеон продовжував:
- Якщо хочеш, старший брат, давай з тобою змагатися. Ти тільки не подумай, що я задираю того, хто сильніше мене. Просто я пропоную тобі пограти.
- Добре, раз уж така дрібнота розхрабрилась, чи мені, силачеві й велетню, відступати. Ну, говори, як ми будемо змагатися?
- Як хочеш.
Вони вирішили бігти наперегони до великого дерева в далині.
- Я готовий, - сказав кабан.
- Почекай трішки, я ще не розглянув гарненько, куди бігти, - попросив хамелеон, а сам шукав підходяще місце, щоб стрибнути кабанові на спину. Прибудувавшись зручніше, він крикнув:
- Тепер біжімо, старший брат! - І в ту ж секунду підхопився на спину кабана, що із всіх ніг помчався вперед. Коли кабан добіг до дерева, хамелеон зісковзнув у траву. Кабан, упевнений, що хамелеон залишився далеко за, оглянувся, а хамелеон закричав:
- Старший брат, дарма ти дивишся назад, я тут, спереду!
Кабан розлютився і сказав, що хоче бігти ще раз. Хамелеон погодився. Знову він схитрував і знову виявився першим. Кабан розлютувався:
- Ще жодному звірові не вдалося перемогти мене! Я тобі помщуся. Я тебе з’їм!
- Яке підступництво, старший брат! Хіба ми заздалегідь із тобою не домовилися?
- Знати нічого не знаю. Я хочу тебе з'їсти!
- Дозволь мені тоді хоч попередити батьків. Адже те, що ти затіяв, це вже не гра, а серйозна справа.
- Добре, іди, - сказав кабан. - Я буду чекати тебе тут." Хамелеон відправився в дорогу. Спочатку він зустрів цинцину.
- Я йду боротися з кабаном,-сказав він.-Благаю тебе, допоможи мені! Адже ти нікого не залишаєш у біді.
- Добре,- відповіла цинцина,- можеш на мене покластися. Я буду сидіти на траві, щоб мені було тебе видно.
Потім хамелеон побачив кібубу й теж попросив його про допомогу. Кібубу обіцяв; він сказав, що буде сидіти в рові, щоб бачити битву. Потім хамелеон зустрів сурухітру, перепелицю й жабу. Він попросив їх допомогти йому, і вони теж погодилися.
Тим часом у кабана закінчилось терпіння; він не став чекати свого ворога й відправився на пошуки. Цинцина побачила, що він іде й закричала:
- Інті! Інті!
Кабанові здалося, що це голос людини, і він згорнув убік. У сусідній долині його зустрів лемент перепелиці:
- Сафалеу! Сафалеу!
Він кинувся вперед. На схилі гори його помітив кібубу:
- Бубу! Бубу! - закричав він.
У долині сурухітра, побачивши кабана, що біжить, заспівала:
- Сурухі! Сурухі!
А коли він мчався через рисове поле, жаба заквакала:
- Рехету! Рехету!
Знесилений кабан не знав, куди йому дітися. У цей час мимо йшла людина із собакою, і вони вдвох убили його.
От як маленький розумний хамелеон переміг великого сильного кабана.