Одній дівчині погано жилося вдома. Мачуха все її гризла, рідна дочка завжди гарно вдягалася, жила в розкошах, а вона бідувала, не раз ходила голодна. Пішла якось та дівчина в ліс по ягоди і заблудилася. Ходить вона по бору, вже й темніти стало, а дороги ніде не видно. Дівчина плакати почала. Аж тут іде якась жінка й питається: — Чого, дівчино, плачеш? Дороги ти тут не знайдеш і звідси вже не вийдеш, то, може б, пішла ти до мене на службу? — А чому б не піти. Якщо схочете ви мене взяти, то я залюбки піду. От взяла її та жінка з собою. Ідуть вони лісом, ідуть, коли приходять до великої річки. Жінка й каже до дівчини: — Перенеси мене через воду. — Я залюбки, та тільки чи здужаю. — Авжеж, здужаєш. Дівчина взяла її та й несе, а вона легенька, як пір'їнка,— зайшла дівчина у воду і не тоне. От перебрели вони річку і добралися до тієї жінки додому. А там нікого, тільки дві собачки й два котики. Звеліла жінка їсти наварити. Дала дівчині одну горошину та одну ячну крупину. Дівчина здивувалась, але не перечить, зробила так, як їй звеліли. Вкинула вона ту горошину й ячменину в окріп, дивиться, а з тих двох зерен зробилися повні горнята каші. Далі жінка й каже: — Роботи в тебе не буде багато, тільки варитимеш їсти, митимеш горшки, чесатимеш собачок і котиків та годуватимеш їх. Дівчина була дуже добра до котиків і собачок, доглядала їх і догоджала як могла. Коли, було, жінка скаже: «Котку, біжи зачини віконниці»,— вона йшла сама і робила все то за котика, то за собачку. Пробула дівчина в тієї жінки рік. Після року й каже їй господиня: — Ти вірно служила мені, а тепер повертайся додому. За службу візьми собі, що захочеш. Собачки й котики їй і підказали, щоб брала з комори найгіршу скриню, то вона її й попросила. Жінка дала дівчині ту найгіршу скриню, кажучи: — Скриня важка, додому тобі далеко, та й дороги ти не знаєш, то запряжи собачок і котиків, нехай тебе одвезуть. От собачки й котики везуть ту скриню та все приказують:

І там діра,
І там діра,—
Повна ж скриня добра!

Аж ось заїхали вони в двір. Як побачила мачуха такий дивний виїзд і погану скриню, як розрегочеться: — Ой погляньте, на яку злиденну скриню розжилася та дівка! Відчиняють скриню, дивляться,— аж там повно золота і всілякого добра. Дуже заздрили дівчині на таке багатство; от мачуха й каже своїй дочці взяти глечика та йти до лісу по ягоди і голосно плакати. Пішла її рідна дочка в ліс. Ходить по лісі, плаче, аж іде та сама жінка й питає: — Чого плачеш? Звідси ти вже не вийдеш, бо тут немає ніякої дороги. Коли хочеш, то йди до мене служити. — А чого ж, піду. І пішли вони разом. Ідуть лісом, коли трапилась їм річка. — Перенеси мене через воду,— каже та жінка. А дівчина: — Не перенесу, бо ви важкі, боюсь, бо ще сама втону! Побрели через річку. Жінка йде, ніг не замочивши, а дівчина почала тонути. Тоді жінка подала їй палицю та й витягла з води. Приходять додому, жінка загадує їй зварити їсти. Дала одну горошину і одну крупину, а дівчина відворкнула, що це мало: — Що я з цього зварю! Тут і котові не вистачить! Жінка дала їй більше зернят. Як почала ж дівчина варити, то їх стало так багато в горшках, що збігало та й збігало, поки набралося каші аж до стелі. Якось жінка звеліла собачці зачинити вікно. Собачка ну просити дівчину, щоб вона за нього зачинила. А та: — Кому загадали, той нехай і робить! І так уже було завжди. Собаки й коти дуже вихудли, стали геть кволі. Аж ось минув рік. Жінка й каже: — Рік ти в мене служила, а тепер пора вже тобі йти додому. Що б ти хотіла за твою службу? Дівчина й каже, щоб дала їй скриню, але не якусь там, а найкращу. — Добре, але ти сама її не донесеш, то запрягай котиків і собачок, вони тебе й одвезуть. Запрягла їх дівчина й поїхали. А вони везуть та знай співають: Перед нею грюк, Позад неї грюк,— Повно в скрині гадюк! Приїжджають, а мати вже чекає перед хатою. Зраділа, що її дочка така розумна й везе гарну скриню, повну всякого добра. Кинулась до скрині, відчинила, дивляться, коли там самі змії, ящірки й вужі. Хотіла вона втекти, але гадюки накинулися, взяли та й з'їли її. Отакий був кінець.