Казка - українською http://uft.org.ua/ ru Казка - українською DataLife Engine Лис, цап, і мішок моркви http://uft.org.ua/germany/3083-lis-cap-i-mishok-morkvi.html http://uft.org.ua/germany/3083-lis-cap-i-mishok-morkvi.html - Це моя морква,- сказав лис, підбігши до мішка.
- Відійди! - заявив цап.- Морква моя, бо це їжа саме для кіз.
Лис вишкірив зуби на цапа, а цап наставив роги на лиса, і так вони довгенько стояли один проти одного. Нарешті лис і каже:
- Так ми ще довго тут будемо стовбичити і сваритися, а пуття з того не буде. Краще позмагаймось! Он, бачиш, стоїть закопаний стовп. Хто його перекине, того й морква буде.
- Гаразд! - зрадів цап.- Це мені раз плюнути.
Розігнався та в стовп головою лусь! А стовп і далі стоїть собі.
Разів чотири бив іще цап у нього рогами з розгону, аж поки в нього роги тріснули. А стовпові хоч би що, стоїть, як і доти.
Настала черга лисові силу показати. Почав він рити землю навколо стовпа, підкопувати його. Рив, рив, аж геть увесь зіпрів, поки нарешті до кінця добрався. Стовп і впав. Та був він такий важкий, що коли, падаючи, вдарив лиса по задній нозі, то й зламав її.
Лежить стовп на землі, а цап каже лисові:
- Забирай моркву! Мені вже нічого не тре-#ба, так голова болить.
А лис у відповідь:
- Де там! Я тепер до неї й підійти не можу.
Однак полежавши та відхекавшись, лис усе-таки звівся на три ноги й пострибав до мішка.
Але поки вони отак змагалися, чоловік той побачив, що на возі мішка не вистачає, завернув коней і поїхав назад. Побачив свій мішок і забрав його перед самісіньким носом у лиса.

Із фризької переказав Юрій Жлуктенко
]]> kazkar Sat, 24 Mar 2012 07:29:08 +0200 Брехні вистачає на три дні http://uft.org.ua/serbia/3082-brexni-vistachaye-na-tri-dni.html http://uft.org.ua/serbia/3082-brexni-vistachaye-na-tri-dni.html - Діти мої, не пошкодуйте ні праці, ні коштів - знайдіть ту криницю. Заради молодості й здоров'я мені й царства не жаль. Хто дістане мені ту цілющу воду, тому я віддам свій престол.
Найстарший син підступився до батька та й каже:
- Дайте мені, тату, корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся у світ - може, десь-таки знайду я цілющу воду.
Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив найстарший син морем цілющої води шукати. Отак плив та й плив і заплив до чужої країни. Як тільки він причалив до берега, тамтешній цар зразу послав своїх посланців, щоб вони покликали власника корабля до нього в палац.
Коли царевич прийшов до нього, цар почав розпитувати його про те, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич відповів бундючно: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це страшенно розлютило царя, і він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути, до в'язниці, а корабель та гроші забрати до царської казни. Цареві слуги так і зробили. [187]
Марно старий батько чекав бодай звістки від найстаршого сина. Ось уже й рік минув, а від нього - ні слуху, ні духу, мов у воду канув. Тоді середній син підступився до батька та й каже:
- Нема мого брата з мандрів, не повертається додому. Тож дайте, тату, й мені корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся я шукати криницю з цілющою водою.
Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив середній син морем. Довго так плив і нарешті дістався до тої країни, де його старший брат був ув'язнений. Тільки він причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали господаря корабля до нього в палац.
Коли царевич прийшов, цар почав так само розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич, як і його старший брат, відповідав погордливо: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це дуже розгнівило царя, й він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути до в'язниці, а все добро забрати до царської казни. Цареві слуги так і зробили.
Знову минув рік. І від середнього сина ні слуху, ні духу, невідомо, чи живий він, чи загинув. Тоді підступився до батька найменший син та й каже:
- І один мій брат поїхав, і другий - та жоден не повернувся. Що будемо робити? Дайте й мені, тату, корабель, та грошей і коня, та кілька слуг, подамся у світ. Може, мені пощастить знайти цілющу воду та братів моїх розшукати.
Дав йому батько все, як і першим двом, і благословив у дорогу. І найменший син вирушив морем шукати цілющої води своєму [188]старому батькові. Не день, не два він отак плив та й доплив до країни, де його обидва старші брати у в'язниці світом нудили. Тільки царевич причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали його в палац.
Коли він прийшов до царя, той почав так само, як і старших братів, розпитувати його про те, хто він, звідки пливе, куди простує. А царевич спокійно й чемно пояснив, що батько в нього старий та немічний, не чує й не бачить добре. І йому, тобто батькові, приснився сон, що десь у світі є місто, а в ньому - колодязь з водою, не простою - цілющою: скупаєшся в ній - відразу помолодієш та знову будеш добре бачити й чути. Розповів цареві й про те, що його старші брати ще раніше попливли морем цілющої води шукати, але й досі не повернулися. Тепер він вирушив у дорогу: може, йому поталанить десь ту воду знайти.
Цар вислухав його уважно та й каже:
- Не буду затримувати тебе, їдь, куди надумав, щасливої тобі дороги. А коли назад повертатимешся, то не обмини моєї домівки. Я вже теж у літах - то хотів би, якщо знайдеш цілющу воду, скупатися в ній, може, помолодію.
Провів він царевича до корабля, і той поплив далі. Довго так плив і нарешті приплив до якоїсь високої гори. Тут він зійшов на берег, сів на коня та й поїхав сушею. Отак їдучи, побачив: під горою, спершись на костур, стоїть старий чоловік і дивиться на море. Привітався царевич до нього й запитав, чи він часом не знає, де те місто, у якому є цілюща вода.
- Ні, не знаю,- відповів дідусь.- Але ти піднімися на оцю гору, там живе мисливець, ще старіший за мене. Він пташину мову знає, то, може, щось і чув про те місто. [189]
Поїхав царевич крутою стежкою понад проваллями на високу гору. Виїхав на вершину, а там сивий, як голуб, мисливець на камені сидить, у небо дивиться. Привітався царевич до нього та й каже:
- Я чув, що ви пташину мову знаєте, можете з птахами розмовляти. А вони ж звідусіль новини приносять. То, може, ви чули щось про місто з цілющою водою?
Мисливець відповів, що про таке місто не чув нічого. А втім, треба ще в птахів поспитати: вони по всіх усюдах літають, для них ні кордонів, ні перепон нема, то, може, десь таке диво й бачили.
Скликав мисливець усе птаство й запитав, чи хто-небудь не бачив міста, у якому є цілюща вода.
- Ні, не бачили,- в один голос відповіли птахи.
Засмутився царевич, похилив у зажурі голову. Аж тут маленька пташка обізвалася:
- Може, престарий орел щось про те місто знає. Його тут нема. Він уже не може літати, через те й залишився в лісі.
Зрадів царевич, подалися вони вдвох із мисливцем до престарого орла. Той сидів у лісі, важко опустивши крила. Мисливець запитав його, чи він часом не бачив десь міста, у якому є цілюща вода.
Орел на те відповів:
- Лише один раз, відколи я живу, мені доводилося пролітати над ним. А щоб дістатися до цілющої води, треба взяти з собою дванадцять печених баранів, два віники й один мотузок.
І орел розповів, що вхід до цього міста охороняють дванадцать страшних левів. Стоять вони в брамі на мосту, і як тільки хтось поткнеться [190] на міст, ці леви накидаються на нього й умить роздирають. А щоб вони пропустили в місто, треба кожному дати печеного барана. А в місті дві служниці з вулиць сміття руками згрібають - вони так і пориваються чорними пазурищами видерти людині очі. Щоб власкавити їх, треба їм дати віники. Трохи далі служниця косою витягає воду з криниці - поливав місто. їй треба дати мотузок, то й-не буде чіплятися. Але й це ще не все:/воду €рати потрібно якраз в обідню пору, коли цариця спить найміцнішим сном і нічого не чує, бо інакше лиха не минути. А як зачерпнув з криниці води цілющої - тікай мерщій і не оглядайся!
Коли царевич почув це, він узяв орла на сідло до себе й помчав чимдуж на корабель. І поплив далі морем. Чимало днів отак плив і все орла годував, щоб він сили набрався. Аж раптом перед ним знову гораї якась вирослаї
Орел тоді і каже:
- Я полечу подивлюся, що Who й як.
Піднявся орел під самісінькі хмари, покружляв над містом, роздивився добре~-й-вернувся назад на корабель.
- Вирушати завтра,- порадив він,- треба рано-раненько, щоб до обіду вже бути біля міської брами.
Наступного дня, щойно взялося на світ, вони встали, хутенько зібралися й рушили в дорогу, а до обіду були вже під містом. Тут царевич роздав слугам усе, що треба, і повів їх до міської брами. Тільки ступили вони на міст, а їм назустріч - дванадцать страшенних левів з роззявленими пащами. Але слуги скоріше кинули кожному печеного барана, і леви, допавшись до їжі, уже не звертали уваги на подорожніх. [191]
У місті дві служниці згрібали сміття руками. Як побачили чужинців, то так і кинулися їм до очей. Та слуги скоріше дали кожній по вінику, й вони заспокоїлися.
Пішов царевич зі слугами далі й побачив колодязь. А з нього служниця витягала косою воду. Тільки помітила їх, так і приснула люттю. Але вони їй кинули мотузок, і вона дала їм спокій. Тоді слуги, не гаючись, набрали цілющої води з криниці й понесли на корабель. А царевич тим часом до палацу подався, щоб на царицю глянути. Зайшов туди й бачить: спить вона міцним, непробудним сном. Царевич підкрався навшпиньки до неї, поцілував її, зняв з правої руки перстень - та й швидше назад. Сіли на корабель він та його слуги й попливли додому.
Коли вони були вже далеко, цариця пробудилася, оглянулась і все зрозуміла. Вискочила зі своєї кімнати та й до служниці, яка воду набирала :
- Ти сяка й така, стільки років вірно служила мені, а тепер зрадила!
Служниця на те відповіла їй:
- Я стільки років служу тобі, і ти ніколи не дала мені мотузка воду витягати, а він, тільки прийшов, одразу дав.
Тоді цариця кинулась до тих служниць, які сміття згрібали, та й ну кричати на них:
- Ви сякі й такі, стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!
Служниці стали оправдовуватися:
- Ми стільки років тобі вірно служимо, і ти нам ніколи не дала віника, а він, тільки прийшов, одразу дав.
Нарешті цариця побігла до левів і теж почала дорікати їм: [192]
- Ви сякі й такі! Що ви наробили? Стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!
А леви їй відповіли:
- Ми стільки років тобі служимо, і ти нас ніколи як слід не нагодувала, а він, тільки прийшов, дав кожному печеного барана.
Цариця не мала чого сказати на це, бо все-таки сама була винна.
А царевич після довгих мандрів знову приплив до країни, де були ув'язнені його брати, не забув про те, про що його просив тамтешній цар. А цар, коли почув, що царевич приїхав, вийшов йому назустріч, привітав його й запитався насамперед:
- Ну як? Знайшов те, що шукав?
- Аякже,- відповів царевич.- Знайшов і везу.
- То давай,- каже радісно цар,- спробуємо, чи справді та вода чародійна.
Викупався він - і став молодий та здоровий, ніби йому було всього-на-всього двадцять років. Розвеселився цар та й каже:
- Ти мені зробив приємність, то й я тобі зроблю. Твої обидва брати, щоб ти знав, у мене, живі й здорові. Вони не вміли так чемно, як ти, поводитися, неґречно говорили зі мною, то я й затримав їх, а тепер віддаю тобі.
І вивів до нього обох. Царевич зрадів незмірно, що знову побачив своїх братів, живих та здорових. А цар повернув їм обидва кораблі і всі гроші, що забрав, відпустив їхніх слуг, ще й дав на дорогу всього, що треба. І брати, щасливі та раді, поїхали додому - кожний на своєму кораблі.
Але старшим братам стало заздрісно, що не вони везуть батькові цілющу воду. І, змовившись, вони підкупили слуг, що були на кораблі найменшого брата. Ті перелили цілющу [193] воду в їхні бочки, а натомість набрали звичайної води з моря.
Коли приїхали додому, батько не знати як зрадів, що сини повернулися. Ледве діждався їх:
- Живі та здорові, дітки мої? То пощастило вам знайти цілющу воду?
Старші сини вихопилися наперед:
- Пощастило, знайшли. Тільки нехай наш менший брат спершу дасть свою воду, а потім уже ми свою.
Слуги швиденько принесли воду, що її привіз наймолодший брат. Батько скупався в ній - і нічого: який був немічний, такий і залишився.
Тоді він каже до старших:
- Дайте-но й свою воду, побачу, яка вона.
Старші брати мерщій принесли свою воду, батько скупався в ній - і помолодів та знову став добре бачити й чути. Він тоді й каже найменшому синові:
- Ти нічого не знайшов, а привіз мені звичайної води з моря ще й одурити мене хотів. Коли ж ти такий, то йди собі, забирайся від мене куди собі хочеш.
Пішов царевич з дому й найнявся до одного селянина пасти овець.
Тим часом цариця, у якої царевич набрав цілющої води та персня з правої руки зняв, надумала розшукати того сміливця. От вона налаштувала корабель, сіла на нього й попливла морем. Довго вона пливла й нарешті допливла до того міста, звідки був той царевич. Тут вона причалила до берега, розіпнула намет у полі та й написала цареві листа:
- Пришли до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. [194]
Цар послав найстаршого сина. Той приїхав до царициного намету, цариця привітала його та й питав:
- Ти набрав цілющої води з мові* криниці?
- Так, я,- відповідав він. Тоді цариця стала допитуватися:
- А ще що взяв?
- Більше нічого.
- Таки нічого?
- Ні, нічого не взяв.
Розгнівалася цариця, доторкнулася долонею до його щоки - аж два зуби йому випали - та й каже:
- Іди передай своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, що набрав цілющої води з моєї криниці.
Коли той повернувся додому й розповів усе, як було, батько скоріше послав середнього сина. Приїхав середній син до царициного намету, цариця привітала його та й питав:
- Ти набрав цілющої води з моєї криниці?
- Так, я,- відповів царевич. Тоді цариця запитала:
- А ще що взяв?
- Більше нічого.
Вона так само доторкнулася долонею до його щоки - аж два зуби йому випали - та й каже:
- Забирайся з-перед моїх очей! Та скажи своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. Якщо ж не пришле, то зруйную ваше міста
Тоді цар звелів розшукати наймолодшого сина. Довго гінці шукали його і нарешті знайшли в одному селі, де він пас овець. Царевич спочатку не хотів іти з ними, казав, що це не він, але коли гінці пригрозили, що все одно заберуть його з собою, то погодився. Зібрався [195]швиденько й пішов до батька. А батько обняв його, обтер сльозу та й каже:
- Сину, рятуй нас, бо царство гине. Уклонився наймолодший син батькові й відповів :
- Та хіба я що? Давайте коня, то поїду до тої цариці, гадаю, що все гаразд обійдеться.
Поїхав наймолодший син до цариці. Тільки-но увійшов до намету, як цариця й питає його:
- Ти набрав цілющої води з моєї криниці?
- Так, я,- відповів він.
- А ще що взяв?
Дістав він персня й показав їй.
- Так, це ти,- підтвердила цариця, обняла його й поцілувала.
Відразу вони поїхали удвох до батька і попросили, що він благословив їх. Батько благословив їх, справив їм гарне весілля і ще за свого життя віддав царство наймолодшому синові, бо переконався в тому, що це саме він дістав йому цілющої води. А старших синів прогнав за те, що вони до брехні вдалися, аби царство собі забрати. Правду ото люди кажуть: на брехні далеко не заїдеш.

Із сербохорватської переказав Іван Ющук

]]> kazkar Sat, 24 Mar 2012 07:25:50 +0200 Співуча липка http://uft.org.ua/serbia/3080-spivucha-lipka.html http://uft.org.ua/serbia/3080-spivucha-lipka.html Прийшла якось дівчинка до своєї хрещеної, а та їй і каже: нехай, мовляв, твій батько зо мною одружиться.
- Я тебе дуже любитиму, щовечора буду тобі ніжки мити молоком!
От батько і взяв її за жінку. Першого вечора вона й справді помила своїй пасербиці ніжки молоком, а другого вже ні. На тому воно й стало.
З часом з'явилося у дівчинки чотири сестрички. Перша мала одне око, друга - двоє, третя - троє, а четверта - четверо.
Пасербиця робила в матері всю хатню роботу, [98] ще й худобу пасла. Жене, бувало, пасти, то мачуха дасть їй окраєць черствого хліба й шматочок сухого сиру та й годі. Та все одно виросла з неї така гарна дівка, свіжа та рум'яна - куди там тим сестрам!
Мачуха спокою не мала - все хотіла довідатись, чого це її пасербиця така гарна. От послала вона свою дочку Одноочку пасти з пасербицею худобу. Пригнали вони на луки, Одноочка й каже сестрі:
- Заплети мене!
Заплітає дівка сестрі коси та все примовляє стиха:
- Засни, очко, засни!
Одноочка й заснула. Тут прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого - їсти.
Пригнали дівчата ввечері худобу, мачуха й питає в Одноочки:
- Що бачила?
Але та не бачила нічого. Другого дня мусила гнати з дівчиною худобу Двоочка. Пригнали на луки, Двоочка й загадує:
- Заплети мене!
Плете дівчина їй коси, а сама все стиха:
- Засни, очко, засни, друге!
Знов прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого - їсти. Як стало смеркатись, дівчина сказала:
- Уставай, сестричко, женімо додому! Вдома питається мачуха Двоочки:
- Що бачила?
Але й ця не бачила нічого. На ранок жене вже Триочка з дівчиною корів пасти.
Пригнали на луки, Триочка звеліла:
- Сядь, сестричко, та розчеши мені коси! [99]
Сіла дівка та й приказує:
- Засни, очко, засни, друге, засніть, усі троє!
От знову прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого - їсти. Надвечір будить дівчина сестру:
- Вставай, сестричко, час гнати додому!
Вдома питається мачуха в Триочки: -- Що бачила?
Але й Триочка нічого не бачила. Погнала з дівчиною пасти вже Чотириочка. Пригнали на луки, вона й каже:
- Сідай, сестрице, розчеши мене! Дівчина сіла біля неї та стихенька:
- Засни, очко, засни, друге, засніть, усі троє!
А за четверте й забула.
Тут прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого - їсти. Троє очей міцно спали, зате четверте не спало й усе бачило.
- Вставай, сестричко, женімо додому! Вдома питає мати у Чотириочки:
- Що бачила? Та й розказує:
- Коли троє моїх очей заснули, прийшла ряба корова і дала сестрі з одного рога пити, а з другого - їсти.
Мачуха страх як розгнівалася. Почала вона годувати рябу корову на заріз. Пасербиці довелось тепер сидіти вдома, їсти їй давали черствий хліб та сухий сир. Дуже журилася дівчина. Щодня ходила вона до своєї рябої корови й плакала. Одного дня корова каже:
- Сьогодні мене заріжуть. Попроси в мачухи мої нутрощі і вичисть. Там ти знайдеш кісточку. Закопай її в садку під своїм вікном. [100]
З кісточки виросте липка зі скляними листочками, а під нею весело озиватиметься песик.
Дівчина зробила все, як загадала їй ряба корова. На ранок дивиться - аж під вікном стоїть липка зі скляними листочками та бринить-співає. Під нею весело озивається песик, а коло неї з джерельця біжить вода. Біжить із джерельця в криничку, а в тій криничці дівчина мусила щодня прати білизну. Прала й прала, аж з рук у неї кров ішла.
Якось їхав повз той садок і криничку пишний пан. Побачив він дівчину, й так вона йому сподобалася, що він захотів узять її собі за жінку. Та мачуха й слухати про те не хотіла. Через тиждень пан приїхав знову і знову сказав віддати йому дівчину. Цим разом мачуха погодилася, але наказала своїм дочкам:
- Візьміть ланцюга й добре прикуйте липку
Дівчина перевдяглась, сіла в карету й поїхала з пишним паном. Аж тут липка зірвалася з ланцюга й собі вскочила до карети, а песик весело задзявкав і побіг слідком.
Через рік у молодої пані знайшовся синок. Дізналася про це мачуха й пішла її одвідати. А йдучи додому, сказала, що прийде знову. Другого дня вона справді прийшла й привела свою дочку Двоочку.
- Чи ти здорова чи слаба, дитино? - спиталася вона в молодої пані.
- Здорова, нівроку.
- То визирни у вікно, поглянь, як весело грають рибки в ставку!
Молода пані вихилилася з вікна, а люта мачуха й зіпхнула її у ставок. Вона пірнула і випливла качкою та й стала плавати ставком. Мачуха ж загадала Двоочці лягти в ліжко, а сама пішла додому. [101]
Приїхав молодий пан додому та й питає цю ніби свою дружину:
- Чого це ти так змарніла? Може, нездужаєш?
- Ох, нездужаю,- одказує Двоочка. Стало йому її шкода.
Опівночі влетіла крізь вікно в кімнату качка, обернулась на молоду пані і, плачучи, заходилася купати свого синка.
Скупала й сповила, поклала в колиску, поцілувала й тяжко зажурилася:
- Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче. Дві ніченьки я ще приходитиму сюди, та й більше ніколи!
Промовила це смутна мати і знов полинула качкою на ставок.
На другу ніч знов прилетіла, обернулась на молоду матір, зробила купіль і викупала свого синка. А тоді сповила й укрила, поцілувала та й зажурилася:
- Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче. Одненьку нічку прийду сюди, та й більше вже ніколи.
І знов випурхнула качкою на став. А молодий пан сидів, сховавшись під завісою, і все те бачив.
На третю ніч вона знов прилетіла, скупала синочка, сповила і гірко заплакала, примовляючи:
- Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче! Тепер я вже ніколи сюди не вернуся!
Аж тут вискочив її чоловік, що й цієї ночі заховався під завісою, схопив дружину, перш ніж вона обернулася на качку. Давай тоді вона його просити, та так жалібно: [102]
- Пусти мене, серденько, пусти, поки не пізно!
- Не пущу! - скрикнув чоловік.
- Як розрубаєш одним ударом меча мій пояс,- сказала тоді дружина,- то залишуся з тобою.
Витяг молодий пан свого меча й розрубав її пояс. І враз стала перед ним молода його дружина, така гарна, як і була, й розказала йому, яке лихо заподіяла їй мачуха.
На ранок звелів молодий пан привести мачуху й вбити її. Невдовзі вона й померла в ганьбі та неславі.
З того часу мала липка знову забриніла, песик весело задзявкав, а синок радісно всміхався.

Із сербо-лужицької переказав Микола Павлюк
]]> kazkar Sat, 24 Mar 2012 07:22:02 +0200 Виноградар і змія http://uft.org.ua/bulgaria/3079-vinogradar-i-zmiya.html http://uft.org.ua/bulgaria/3079-vinogradar-i-zmiya.html Якось виноградар покликав сина, майбутнього господаря, і розповів йому про змію, що її годував молоком. Почав і син носити молоко й забирати золоті. Одного разу він подумав: «У тій купі має бути багато золотих; краще вбити змію, розрити купу й забрати золоті, а не носити молоко та годувати ту змію».
Отаке надумавши, він узяв палицю і поніс змії молоко. Коли змія молоко випила, хлопець замахнувся і щосили вдарив її, але убити не зміг, відбив тільки шматок хвоста. Змія розгнівалась і вкусила хлопця. Він розпух і ледве дійшов додому. Батько спитав його, що сталось. Син розповів усе, як було, і через кілька днів помер.
Минуло багато часу, і якось прийшов виноградар до тієї самої купи каміння. Вилізла і змія. Виноградар їй каже:
- Давай знову дружити, як раніше дружили.
А змія йому відповіла:
- Чоловіче, не може відновитися колишня дружба. Поки ти бачиш синову могилу, а я - свого відбитого хвоста, ми не можемо стати друзями. Коли щось робиш, думай і про наслідки.

З болгарської переклала Марина Шегеда
]]> kazkar Sat, 24 Mar 2012 07:19:28 +0200 Бідар і водяник http://uft.org.ua/bulgaria/3078-bidar-i-vodyanik.html http://uft.org.ua/bulgaria/3078-bidar-i-vodyanik.html Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
- Що ти робиш?
- Мотузку сукаю!
- Навіщо вона тобі?
- Річку зв'язати!
- А нащо тобі її в'язати?
- Щоб додому віднести!
Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька - водяника.
- Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв'язати річку й віднести її до себе додому!
- Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!
Бісеня знову виринуло з води:
- Гей, ходи-но сюди!
- Що тобі ще треба?
- Забереш цю річку, як побореш мене!
- Поборемося, як прийдеш до мене в село!
- Прийду!
Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.
- Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,- сказав чоловік.
Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
- Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з'являється, дерева в лісі хиляться з ляку.
- То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!
У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.
- Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?
- Аби міцніша була!
- Навіщо тобі міцна мотузка?
- Щоб не порвалася, коли нестиму річку!
- Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!
- Кидай спершу ти, а тоді я! Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку.
Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.
- Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!
Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:
- Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
- Справді? - запитав старий водяник.
- Атож. Йому залишилося тільки зв'язати річку.
- Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
Узяв милицю - тук-тук, тук-тук - і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав'язати мотузку на постолах.
- Гей, нащо ти в'яжеш річку?
- Понесу її додому! - відповів чоловік.
- Але ж вона наша! - каже старий водяник.- Що ж ми, зостанемося без домівки?
- Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть! А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.
- Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
- Що таке торба золота! Ще й нести її треба.
- Дам тобі дві торби і сам однесу! - обіцяє водяник.
- Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.
Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочивати. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника - від п'яти здорової ноги аж до голови.
- Нащо ти мене міряєщ? - питається водяник.
- Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і ходу! Бідар узяв те золото й приніс додому.

З болгарської переклав Юрій Чикирисов
]]> kazkar Sat, 24 Mar 2012 07:18:23 +0200 Четверо братів сиріт http://uft.org.ua/tales-of-basque/3077-chetvero-brativ-sirit.html http://uft.org.ua/tales-of-basque/3077-chetvero-brativ-sirit.html І брати розійшлися в різні кінці.
Першому братові зустрівся звіздар.
От звіздар і питав:
- Куди ти йдеш, хлопче?
- Нас було четверо братів, а батько перед смертю залишив одну хлібину, от ми й розійшлися на заробітки.
- Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.
- Еге ж, подобається.
Так хлопець залишився із звіздарем. Другому братові зустрівся кравець. От кравець і питає:
- Куди ти йдеш, дитино?
- Нас четверо братів, а батько й мати померли, і я йду на заробітки.
- Я дам тобі хліб і навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобі подобається.
- Еге ж, подобається.
І цей хлопець так само залишився з кравцем. Третьому братові зустрівся мисливець. От мисливець і питає:
- Куди це ти йдеш, синку?
- Нас четверо братів, осиротіли ми, і я йду на заробітки.
- Я дам тобі хліб, якщо схочеш навчитися мого ремесла.
- Еге ж, воно мені подобається.
І тоді третій хлопець залишився з мисливцем.
Четвертому братові зустрівся злодій. От злодій і питає:
- Куди йдеш, синку?
- На заробітки, я сирота.
- Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.
- А яке ж у тебе ремесло?
- Я злодійці навчу тебе красти.
- Е, це мені не подобається. Батько й мати казали, що красти погано.
- А я навчу. Схочеш - крастимеш, не схочеш - не крастимеш. Для науки збиратимеш бездоглядні речі.
- Якщо так, то навчи.
І хлопець залишився з ним.
На сьомий рік четверо братів зібралися там, де домовлялися. І почали розповідати, хто що робить.
- Я навчився звіздарства. І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що схочу.
- А ти?
- Я навчився кравцювати, і кравець дав мені голку, яка будь-що може зшити.
- А ти? - спитали третього.
- Я навчився полювати, і мисливець дав мені рушницю, яка вбиває те, на що її наведеш.
- А ти? - спитали четвертого.
- Ну, мені й признатися сором. А звіздар йому:
- Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій?
- Та я, брате, якраз злодій.
- Гаразд, коли ми вже зібралися, є одне діло. Змій украв королівну, і король пообіцяв того, хто її поверне, зробити королем. Я знаю, де зараз дівчина.
А злодій:
- Якби я знав, де вона, я б її викрав. А мисливець:
- Якби я побачив змія, я б його вбив. Усі троє братів сказали кравцеві:
- Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.
Пішли брати до королівського палацу. Там звіздар сказав королеві, що знає, де його дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.
Король дав човна, і брати попливли. Прибилися вони до берега того краю, де змій жив. Звіздар і каже злодієві:
- Іди і викради її. А ми тут зачекаємо.
От злодій прокрався до змієвої оселі й викрав королівну. Не встиг він повернутися з нею до братів, як прокинувся змій і навздогін. Та тільки змій показався біля берега, мисливець стрельнув і вбив його. Змій гепнув так, аж земля затряслася, і від струсу в човні утворилась пробоїна.
Побачив кравець, що їхній човен ось-ось затоне, взяв голку і зашив пробоїну.
Привезли брати королівну до палацу. Звіздар і каже королеві:
- Віддайте доньку за мене, бо я знайшов її.
А злодій і собі:
- Віддайте за мене, бо я викрав її у змія. А мисливець:
- А якби я не вбив змія? Він би пожер нас усіх. Тому віддайте за мене.
А кравець:
- Ні, за мене. Я зашив у човні пробоїну - інакше б він затонув.
Король не знав, що й відповісти братам. А тоді придумав нагородити кожного мішком золота.]]> kazkar Sat, 24 Mar 2012 07:15:55 +0200 Як пастух перехитрив царівну http://uft.org.ua/ua/life/3075-yak-pastux-perexitriv-carivnu.html http://uft.org.ua/ua/life/3075-yak-pastux-perexitriv-carivnu.html Як пастух перехитрив царівну

У царя була дочка небаченої краси і незвичайного розуму. Багато женихів приходило просити її руки, але жоден з них не міг зрівнятися з царівною розумом. І тоді цар оголосив по всіх землях, що видасть доньку за того, хто загадає їй три загадки, які вона не зуміє розгадати. Але і в інших царствах-державах не знайшлося гідного нареченого. Про незвичайну царівну почув пастух з Карпатських гір.
У царя була дочка небаченої краси і незвичайного розуму. Багато женихів приходило просити її руки, але жоден з них не міг зрівнятися з царівною розумом. І тоді цар оголосив по всіх землях, що видасть доньку за того, хто загадає їй три загадки, які вона не зуміє розгадати.
Але і в інших царствах-державах не знайшлося гідного нареченого.
Про незвичайну царівну почув пастух з Карпатських гір.
- Що за диво живе в царських палатах? А раптом я перехитрю її і візьму собі за дружину?! - Сказав пастух товаришам.
З цими словами сів пастух на коня і поїхав до палацу. Захотілося йому води попити. Приліг біля колодязя, зачерпнув води шапкою і п'є. Поки пив, кінь хліб у торбі з'їв.
"Є одна загадка!" - Подумав пастух і поїхав далі.
В темному лісі збився з дороги. Став до дерев придивлятися, з якого боку мох росте, щоб дорогу знайти. Знайшов і подумав:
"Є друга загадка!"
І поїхав далі. Дуже хотілося йому знайти у лісі ще й третю загадку. І бачить пастух мисливця, який цілиться в зайця.
"Є й третя загадка!" - Зрадів хлопець.
Минуло багато днів, багато ночей, поки добрався пастух до царського палацу.
- Приїхав я, добрий цар, дочку в тебе сватати!
- Мою дочку? - Здивувався цар.- Багато хто хотів мати її своєю дружиною, та ума-розуму у них не вистачало!
- А я засватаю!
Цареві сподобався хлопець, і звелів він відкрити перед пастухом царські ворота. Привели його до царівни. Вона навіть не глянула на пастуха. Каже:
- Слухаю твої загадки!
- Перша загадка: хліб з'їв коня.
Скільки не гадала царівна, розгадати не могла.
- Не знаю! - Каже.
- Хліб з'їв коня, царівна моя, це так: був у мене кінь, я заслужив його за багато років роботи. Раз з'їв він хліб з моєї торби, а хліб був отруєний. От і загинув мій бідний кінь - виходить, його хліб з'їв.
Вислухала царівна небилицю і сказала, що таке могло бути.
- Хороша загадка. Я б ніколи не розгадала.
- Друга загадка: глухі й сліпі, а дорогу показують. Думає царівна, думає і знову не може розгадати.
- І цю не розгадаю.
- Це дерева, царівна, - відповів пастух. - Ми в лісі по деревах дізнаємося, де північ, а де південь.
Знову погодилася царівна, що загадка правильна.
- Яка ж третя загадка? - Запитує вона.
- Є й третя: м'ясо втекло, а залізо залишилося на місці.
Скільки не ламала голову розумна царівна, але розгадати і третю загадку не змогла.
- І цього не вгадаю зізналася дівчина.
- Мисливець стріляв у зайця - говорить хлопець. - Заєць втік, а мисливець з рушницею залишився на місці.
Хотів цар чи не хотів, але віддав дочку за простого хлопця з Карпатських гір, який був розумніший за царських синів.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:14:33 +0300 Як мужик з пихатим паном пообідав http://uft.org.ua/ua/life/3074-yak-muzhik-z-pixatim-panom-poobidav.html http://uft.org.ua/ua/life/3074-yak-muzhik-z-pixatim-panom-poobidav.html
Жив колись на світі пан, багатий та пихатий. Ні з ким знатися не бажав. А мужиків і зовсім за людей не визнавав: від них дух недобрий - землею пахне. І наказував своїм лакеям гнати мужиків подалі. Зібралися раз мужики, стали про пана розмовляти. Один каже: - Я нашого пана близько бачив - на полі зустрів. - А я вчора через огорожу заглянув - бачив, як пан на балконі кофей п'є. Підійшов до них найбідніший мужичок, послухав і став сміятися.
Жив колись на світі пан, багатий та пихатий. Ні з ким знатися не бажав. А мужиків і зовсім за людей не визнавав: від них дух недобрий - землею пахне. І наказував своїм лакеям гнати мужиків подалі.
Зібралися раз мужики, стали про пана розмовляти. Один каже:
- Я нашого пана близько бачив - на полі зустрів.
- А я вчора через огорожу заглянув - бачив, як пан на балконі кофей п'є.
Підійшов до них найбідніший мужичок, послухав і став сміятися.
- Екі, - каже, - важності! Та я не те що через паркан на пана подивлюся, як захочу - пообідаю з ним!
- Де тобі з паном обідати! Та він тебе як побачить, накаже в шию виштовхати і близько до дому не підпустить! - Відповідають йому.
Стали мужики сперечатися.
- Брешеш ти! - Кричать.
- А от не брешу!
- Ну, якщо пообідаєш з паном - отримаєш від нас три мішки пшениці та двох волів, а не пообідаєш - будеш робити все, що накажемо.
- Згоден! - Відповідає мужик.
Пішов він у панську садибу. Побачили його лакеї, вискочили, хотіли мужика гнати.
- Стривайте, - каже мужик.- Є в мене для пана хороша звістка.
- Яка твоя звістка?
- Нікому не скажу, одному пану скажу! Пішли лакеї до пана, доповідають: так, мовляв, і так. Цікаво стало панові: не просити мужик прийшов, а з якоюсь новиною. Може, від того користь яка буде ...
Наказав він лакеям:
- Пустіть мужика!
Пропустили лакеї бідного мужика. Вийшов до нього пан і питає:
- Що в тебе за вість?
Мужик на лакеїв глянув і каже:
- Мені б, пане, з тобою віч-на-віч поговорити. Взяла пана цікавість: що таке? Звелів він лакеям піти. Як залишилися вони удвох, мужик тихенько каже:
- Скажи мені, милостивий пане: скільки коштує шматок золота з кінську голову?
- А тобі навіщо? - Питає пан.
- Треба мені...
У пана очі розгорілися, руки затрусилися. "Е, - думає, - неспроста мужик питає! Видно, він скарб знайшов ..."
Став він допитуватись:
- Скажи, мужичок, на що тобі знати це?
Зітхнув мужик і говорить:
- Ну, коли не хочеш сказати - твоя воля. А мені нема коли - обідати йти треба!
Пан і пиху свою забув, від жадібності трясеться:
"Піддурю я цього мужика - виманю у нього золото!" Каже пан мужику:
- От що, мужичок: навіщо тобі додому поспішати? Коли ти голодний, пообідай зі мною! Крикнув лакеям своїм:
- Мерщій на стіл накривайте, горілки нам несіть! Лакеї - раз-раз! - Жваво стіл накрили, закусок, горілки подали.
Став пан пригощати мужика:
- Пий, мужичок! Їж, мужичок! Вдосталь їж! Не соромся.
Мужик і їсть і п'є, не відмовляється. А пан знай йому все підкладає так наливає.
Нагодував, напоїв пан мужика до відвала і каже:
- Ну, тепер іди швидше - неси мені шматок золота з кінську голову! Я їм краще розпорядитися зумію. А тобі нагорода буде - карбованець тобі подарую!
- Ні, пане, не принесу я тобі це золото!
- Так чому ж, мужичок?
- А тому, що в мене його немає.
- Як це - немає? А навіщо ж ти питав, скільки воно коштує?
- А так, для інтересу.
Розгнівався пан, посинів увесь, затупотів ногами, закричав:
- Іди геть, дурню! А чоловік йому у відповідь:
- Ой, паночку мій милостивий! Не такий вже я дурень безголовий, як ти думаєш: я і над тобою натішився, і три мішки пшениці та двох круторогих воликів виграв. Дурню це не по розуму.
З тим і пішов.]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:14:00 +0300 Як кіт ходив з лисом чоботи купувати. http://uft.org.ua/ua/3073-yak-kit-xodiv-z-lisom-choboti-kupuvati.html http://uft.org.ua/ua/3073-yak-kit-xodiv-z-lisom-choboti-kupuvati.html
Як кіт ходив з лисом чоботи купувати Українська народна казка Ось засумував раз кіт, що підходить зима, а чобіт-то й немає. Зібрався він до міста, йде купувати чоботи собі й дружині. Пройшов чималу частину дороги, зустрівся з лисом. Лис йому й каже: - Куди це ви, пане Котовський, йдете?
Як кіт ходив з лисом чоботи купувати
Українська народна казка
Ось засумував раз кіт, що підходить зима, а чобіт-то й немає. Зібрався він до міста, йде купувати чоботи собі й дружині. Пройшов чималу частину дороги, зустрівся з лисом. Лис йому й каже:
- Куди це ви, пане Котовський, йдете?
Кіт відповідає:
- Іду в місто собі й дружині чоботи купувати, а то ось підходить зима, босому ходити холодно. А лис каже:
- Тут є хороший швець Дзига, йди і купиш собі чоботи.
Йде лис попереду, а кіт слідом за ним, і завів лис кота в гущавину. А кіт дурний, не знає, що живуть лиси в хащах, він-то сільський, в лісі йому бувати не доводиться. Тільки опинилися вони в гущавині, а лис і каже котові:
- Давай гроші, а не то тобі смерть!
А кіт каже:
- Змилуйся, вже я куплю чоботи і тобі, і дружині, і дітям, тільки відпусти ти мене звідси живим.
Змовились і йдуть удвох до міста чоботи купувати. Підійшли вже до міста, а лис йде крадькома, говорить котові, що в саме-то місто йти йому боязко. А кіт все кличе лиса в місто. Зайшли вони в одну вузьку вулицю, і залишив кіт лиса біля хвіртки, а сам пішов подивитися, чи є готові чоботи. Побачили люди лиса на доріжці - оточили його, зловили, хвіст відірвали та ще й побили.
Вирвався лис і додому побіг, вже не став і чобіт чекати.
Повернувся кіт, а лиса не застав, тільки купка людей на цьому місці.
Пішов кіт у крамницю, купив собі й дружині чоботи і покликав з собою пса Бриська, щоб той додому його проводив, щоб лис його не вбив.
А лис вийшов проти кота з дружиною і двома старшими синами, щоб убити кота за те, що довелося додому без хвоста повернутися. Побачив кіт лиса і каже Бриську:
- Ось він мене вже чекає!
Відповідає Брисько:
- Не бійся, постій, ось я з ним зараз привітаюсь.
Підходять вони один до одного ближче: як накинувся пес на лиса і розірвав його, а старший синок став лиса захищати, пес і його вбив, а інші втекли.
Зібрався Брисько додому повертатися, а кіт за добру допомогу запросив його до себе в гості.
І жив собі з того часу кіт вільно і безтурботно. А лиси, якщо зустрінуться де, бувало, в лісі з Бриськом, то вже його побоювалися. А котик з тих пір більше з віроломним лисом ніколи не зустрічався.]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:13:36 +0300 Щедрий і Жадібний http://uft.org.ua/avar/3072-shhedrij-i-zhadibnij.html http://uft.org.ua/avar/3072-shhedrij-i-zhadibnij.html Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Вирішили вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджіни на плечі і рушили в дорогу. Йшли вони весело, розповідали небилиці та казки і дорога здавалася їм коротшою. На привалі Щедрий витяг з хурджіна їжу, а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, пригостив його, і так повелося кожен раз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще і, не сказавши ні слова, пішов далі. Щедрий в зневірі звернув на іншу стежку. Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про ночівлю. Побачив Щедрий покинутий мли
Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Вирішили вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджіни на плечі і рушили в дорогу. Йшли вони весело, розповідали небилиці та казки і дорога здавалася їм коротшою.
На привалі Щедрий витяг з хурджіна їжу, а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, пригостив його, і так повелося кожен раз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще і, не сказавши ні слова, пішов далі. Щедрий в зневірі звернув на іншу стежку.
Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про ночівлю. Побачив Щедрий покинутий млин, ліг в корито для зерна і заснув.
Його розбудив дивний шум. Прокинувшись, він побачив, що поруч горить багаття, а навколо нього сидять лисиця, вовк і ведмідь. Щедрий злякався і лежав непорушно.
- Розкажи що-небудь, - попросили лисицю вовк і ведмідь.
- Я розповім про марне для нас, але корисне для людини, - сказала лисиця. - Близько млинарської канави є два великих камені, під ними нора, а в норі живе миша. Зі сходом сонця вона виносить з нори калі золота, а ввечері забирає назад.
- А тепер твоя черга, - звернулася лисиця до вовку.
- На тій високій горі пасуться вівці, - розповів вовк. - Одна з них, сама паршива, дає стільки вовни, скільки не дає і вся отара. От би що знати людині!
- А я знаю, що під горіховим деревом біля міської брами зарито скарб, - сказав ведмідь.
На світанку звірі пішли, а Щедрий забрав собі всі скарби, про які говорили звірі, і купив у пастухів саму паршиву вівцю.
Повернувся додому Щедрий і зажив в достатку.
А потім повернувся і Жадібний. Він був дуже змучений і одягнений у лахміття. Вдома йому розповіли про вдачу його друга.
На другий день Жадібний пішов до щедрого і почав скаржитися на свою долю:
- Багато країн я об'їхав, і скрізь на мою долю випадали горе і страждання. А як до тебе прийшла удача, мій брат?
Щедрий розповів про все і поділився з ним своїми скарбами.
Але жадібному здалося, що його обділили, і він вирішив сам піти на те саме місце і підслухати розмову звірів. Раптом вони розкажуть про нові скарби!
Знайшовши млин, заліз у корито для зерна і став чекати.
Опівночі прийшли звірі, розвели вогонь і стали грітися. Вигляд у них був дуже незадоволений.
- Що невесела, лисиця? - Запитали вовк і ведмідь.
- Як же мені бути веселою, коли хтось дізнався мою таємницю і стягнув золото, - відповіла лисиця.
- Та й наші скарби хтось прибрав до рук, - поскаржилися вовк із ведмедем. - Не інакше, як нас підслухали! Давайте-но перевіримо, чи немає тут кого-небудь.
Звірі почали обшукувати млин. У кориті для зерна вони знайшли Жадібного і розірвали його на частини.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:12:59 +0300