Одного разу Лисиця - хитрі очі - пухнастий хвіст прокралася потихеньку у фермерську садибу і потягнула жирненького, рябенького Півника.

Тут піднялося страшне сум'яття, і всі кинулися в гонитву за злодійкою.

Довелося Лисиці тікати що було духу, проте Півника із зубів вона не випустила.

Але Півник - червоний гребінець - гучний голосок, зовсім не хотів потрапити Лисиці на обід. І поки вона бігла до своєї нори, він все думав та придумував, як би йому примусити Лисицю-злодійку розтулити зуби. Ось він і заговорив з нею так ласкаво, так вкрадливо:

- Ну і дурні ж люди, що хочуть зловити тебе, Лисиця! Куди їм, хіба догнати за тобою!

Лисиці сподобалася так мова: адже вона була не тільки хитра, але і пихата. А Півник - червоний гребінець - солодкий голосок продовжував:

- А все-таки хоч їм тебе і не зловити, не так вже це, напевно, приємно, коли за тобою женуться та ще кричать: Я б на твоєму місці сам крикнув їм: І люди відстануть, а ти спокійно побіжиш додому.

Тут Лисиця не витримала, розтискала зуби, задерла вгору голову і закричала:

- Це мій півник! Не догнати вам мене.

А Півник - червоний гребінець - хитрий голосок часу, уже гав не ловив і кинувся навтік.