Одного разу велика хмара завісила небо. Сонце три дні не показувалося. Занудьгували курчата без сонячного світла.
- Куди це сонечко дівалося? – говорять .- Потрібно його скоріше на небо повернути.
- Де ж ви його знайдете? – закудкудакала квочка. – Хіба ви знаєте, де воно живе?
- Знать-то ми не знаємо, а кого зустрінемо, того запитаємо, – відповіли курчата.
Зібрала їх квочка в дорогу. Дала мішечок і сумочку. У мішечку – зернятко, в сумочці – маківка.
Відправилися курчата. Довго йшли і бачать: у городі, за качаном капусти, сидить равлик. Сам великий, рогатий, а на спині хатина стоїть.
Зупинилися курчата і питають:
- Равлик, равлик, чи не знаєш, де сонечко живе?
- Не знаю. Он на плоті сорока сидить – може, вона знає.
А сорока чекати не стала, поки до неї курчата підійдуть. Підлетіла до них, заторохтіла, затріщала:
- Курчата, куди ви йдете, куди? Куди ви, курчата, йдете, куди?
Відповідають курчата:
- Та ось сонечко сховалося. Три дні його на небі не було. Йдемо його шукати.
- І я піду з вами! І я піду з вами! І я піду з вами!
- А ти знаєш, де сонечко живе?
- Я-то не знаю, а заєць, може, знає: він по сусідству за межею живе! – затріщала сорока.
Побачив заєць, що до нього гості йдуть, поправив шапку, витер вуса і ширше ворота розкрив.
- Заєць, заєць, – запищали курчата, заторохтіла сорока, – чи не знаєш, де сонечко живе? Ми його шукаємо.
- Я-то не знаю, а ось моя сусідка качка – та, напевно, знає: вона біля струмка, в очеретах, живе.
Повів заєць всіх до струмка. А біля струмка качиний будинок стоїть і човник поряд прив'язаний.
- Ей, сусідка, ти удома чи ні? – крикнув заєць.
- Удома, удома! – закрякала качка. – Все ніяк не можу просохнути – сонця-то три дні не було.
- А ми якраз сонечко йдемо шукати! – закричали їй у відповідь курчата, сорока і заєць. – чи не знаєш, де воно живе?
- Я-то не знаю, а ось за струмком, під дуплистим буком, їжак живе – він знає.
Переправилися вони на човнику через струмок і пішли їжака шукати. А їжак сидів під буком і дрімав.
- Їжачок, їжачок, – хором закричали курчата, сорока, заєць і качка, – ти не знаєш, де сонечко живе? Три дні його не було на небі, вже чи не захворіло?
Подумав їжак і говорить:
- Як не знати! Знаю, де сонечко живе. За буком – велика гора. На горі – велика хмара. Над хмарою – сріблястий місяць, а там і до сонця рукою подати!
Узяв їжак палицю, одягнув шапку і попрямував попереду всіх дорогу показувати. Ось прийшли вони на верхівку високої гори. А там хмара за вершину учепилася і лежить-полежує.
Залізли на хмару курчата, сорока, заєць, качка і їжак, всілися міцніше, і полетіла хмара прямо до місяця в гості.
А місяць побачив їх і скоріше засвітив свій срібний ріжок.
- Місяць, місяць, - закричали йому курчата, сорока, заєць, качка та їжак, – покажи нам, де сонечко живе! Три дні його не було на небі, скучили ми без нього.
Привів їх місяць прямо до воріт солнцевого дома, а в будинку темно, світла немає: заспалось, видно, сонечко і прокидатися не хоче.
Тут сорока затріщала, курчата запищали, качка закрякала, заєць вухами заплескав, а їжак паличкою застукав:
- Сонечко- сонечко, вигляни, висвіти!
- Хто під віконцем кричить? – запитало сонечко. – Хто мені спати заважає?
- Це ми – курчата, та сорока, та заєць, та качка, та їжак. Пришли тебе будити – ранок настав.
- Ох, ох!..- застогнало сонечко. – Та як мені на небо виглянути? Три дні мене хмара ховала, три дні собою затуляла, я тепер і заблищати не зможу.
Почув про це заєць – схопив відро і давай воду тягати. Почула про це качка – давай сонце водою умивати. А сорока – рушником витирати. А їжак давай колючою щетиною начищати. А курчата – ті стали з сонечка смітинки змахувати.
Виглянуло сонце на небо чисте, ясне та золоте.
І усюди стало світло і тепло.
Вийшла погрітися на сонечку і курка. Вийшла, закудкудакала, курчат до себе кличе.
А курчата тут як тут. По двору бігають, зерна шукають, на сонечку гріються.
Хто не вірить, хай подивиться – бігають по двору курчата чи ні?