Одного разу в Істрії, біля самого берега ріки, пастушок пас стадо. Було за полудень, і сонце палило землю.
Раптом пастушок побачив, що на м'якій траві сплять троє дівчат. То були чарівниці, яких в тутешніх місцях називають вілами. Всі три – красуні і до того одна на одну схожі, що і не розрізниш. Лежать не ворухнувшись, ніби і насправді сплять солодким сном. Хлопчикові і невтямки, хто вони такі; він думав, звичайні дівчата стомилися, гуляючи, і задрімали.
“Адже сонце обпалить дівчатам личка! – подумав хлопчик. – Шкода! Дай я підсоблю їм!”
Нарвав пастушок кучерявих липових гілок, увіткнув їх в землю біля сплячих, і дівчата опинилися в тіні.
Скоро віли прокинулися. Побачили вони гілки, здивувалися і стали питати один одного, хто ж укрив їх від сонячних променів. Насправді віли добре бачили, хто про них подбав, – адже чарівниці ніколи не сплять, а лише прикидаються, ніби сплять. Питали ж вони один одного, тому що хотіли перевірити, чи відгукнеться хлопчик.
Але пастушок і не думав признаватися вілам – пустився він тікати, тому що не міг дивитися на їх волосся: воно виблискувало, немов чисте золото! Проте в ту ж мить всі три віли були вже біля нього. Запитали красуні, що він хоче в нагороду за те, що укрив їх від жаркого сонця. Хлопчик нічого не посмів попросити. Віли вирішили подарувати йому чарівний гаманець – в нім ніколи не переводяться цехини. Але золоті монети не сподобалися пастушкові: він не знав, що таке гроші. А грати жовтими кружечками і милуватися на них йому зовсім не хотілося – куди цікавіше возитися з живими телятами, коровами та вівцями.
Тоді сказали віли:
- Коли ти надвечір поженеш стадо до села, за твоєю спиною задзвенять дзвіночки. Дивися ж, не надумайся озирнутися, поки не підійдеш до самого будинку.
Сказали так і відразу зникли.
Тут тільки здогадався хлопчик, що перед ним були не прості дівчата, а чарівниці.
Сонце все нижче хилилося до заходу, і пастушок погнав стадо додому. Чим ближче він підходив до села, тим сильніше ставав передзвін дзвіночків за його спиною. Хлопчик забув про те, що наказали йому віли, і якраз на середині шляху обернувся подивитися, хто ж жене за ним стільки худоби. І побачив, як з моря виходять вівці, корови і кози і бредуть за його маленьким стадом. Але як тільки хлопчик обернувся, худоба перестала виходити з моря на сушу. Пастушок приганяв додому тільки тих, що встигли вийти на берег.
А послухайся він чарівниць, стадо його стало б значно більше. Але пастушку і того було достатньо. Не образив хлопчик і сусідів – зі всіма поділився худобою і став жити-поживати безбідно та багато.