Був у батька син-богатир. Віддав його батько швацькому ремеслу вчитися думав, що він жартома навчиться шити чоботи. Але тільки візьме учень в руки дратву, вона рветься. Терпів швець, терпів, та і прогнав його, а на прощання сказав:
- Мені тебе не прогодувати, шукай собі іншого господаря, а раз ти такий сильний, то моя тобі порада – ступай в учні до коваля.
Так він і зробив, але і у коваля не прижився. Ударив він молотом по ковадлу – все навколо затряслося, а ковадло в землю пішло.
- Заплачу, скільки хочеш, тільки йди скоріше, – говорить йому коваль. “Нічого не поробиш”, – подумав молодий коваль і сказав господареві:
- Плати мені не треба, дай тільки той залізний кіл, що валяється за кузнею.
Зрадів майстер, що так легко від учня позбавився, і негайно ж послав за колом шестеро підручних. Пхали вони, пхали, а кіл ні з місця. Підійшов тут до них молодий коваль, посміявся над силачами, підняв кіл і пішов. Нічого йому було більше тут робити, і відправився він шукати по світу який ни є заробітки. Побував в двох країнах, прийшов нарешті в третю. Йде він лісом і бачить, що якась людина вивертає сосни з корінням. Подружилися вони і відправилися в шлях удвох. Приходять в сусідню країну. Одного разу йдуть повз млин і бачать, що мірошник грає жорнами: підкидає їх вгору і ловить. І його узяли з собою побратими.
Йшли вони, йшли і нарешті вирішили помірятися силою – хто вище підкине камінь. Першим підкинув мірошник. Камінь впав за годину. Потім підкинув той що сосни дере – більше години пройшло, поки камінь на землю повернувся. Нарешті прийшла черга коваля; три дні чекали, поки камінь на землю впав.
“Силушки у нас хоч відбавляй, ніякі велетні нас не здолають”, - подумали побратими і пішли собі далі по дорозі.
Раз йдуть вони повз густий ліс бачать: стоїть на галявині великий замок. У замку тому ніхто не жив, тому що водилася там нечиста сила. Звернули вони до замку і залишилися в нім жити. У коморі було їжі і пиття вдосталь, і вони так порішили: щодня двоє ходитимуть на полювання, а третій – готувати обід. Як тільки обід приготується, кухар підніме на башті прапор – пора, мовляв, обідати.
У перший день готував обід мірошник. Тільки зібрався він піднятися на башту та вивісити прапор, як раптом підійшов до дверей жебрак і попросив подаяння. Мірошник протягнув йому шматок м'яса; узяв його жебрак, та тут же упустив і отак чемно просить мірошника: підніми, мов, – сам-то я вже старий, спина зовсім не гнеться. Нахилився мірошник за м'ясом, а жебрак схопив залізний кіл коваля і давай лупити господаря. Зроду не бував бідолаха мірошник так жорстоко битий. Побив його жебрак до напівсмерті і пішов. А тим часом мисливці зголодніли, раз у раз поглядають на замок чи немає на башті прапора. Прапора все немає. Прийшли вони увечері додому голодні.

Ну і розсердилися ж вони, побачивши побитого до напівсмерті товариша.
Розповів їм мірошник, що з ним скоїлося. Перев'язали йому товариші рани уклали в ліжко, та і давай над ним насміхатися – якийсь стариган і так його обробив!
На інший день залишився готувати обід той що сосни дере. Коваль пішов на полювання один. І з цим трапилося те ж, що і з мірошником. Домовик, прийнявши вигляд бідного старого, до напівсмерті поколошматив його, як напередодні мірошника. Коваль чекав, чекав, коли злетить над дахом прапор, та так і, не дочекавшись, пішов додому.
- Ех ви, силачі! – сердито сказав він, побачивши розпростертого на землі товарища. – Завтра моя черга обід готувати, ось і подивимося, чия візьме.
На інший день залишився він удома. Тільки м'ясо уварилося, прийшов старий і просить милостині. Коваль розбурчався, але все таки дав йому шматок м'яса і велів цю ж хвилину геть забиратися. І цього разу м'ясо випало з рук старого, і він попросив коваля підняти його.
- Що? – закричав коваль. – Ти, я бачу, до того обледащів, що своє ж і підняти не хочеш? – і так огрів його колом по плечу, що жебрак тільки ноги поніс і відразу ж за замком зник – пішов в землю.
- Так-то ось, – бурчав коваль, – тепер навік сюди дорогу забуде.
Коли поранені видужали, всі пішли дивитися на те місце, де зник старий. Там опинилася чорна пропасть.
- Одному з нас потрібно туди спуститися, – говорить коваль товаришам.
Довго ті стояли в нерішучості. Нарешті погодилися. Прив'язали до скелі мотузок, а до мотузка – дзвоник, щоб той, хто спуститься в пропасть, у разі небезпеки подзвонив. Першим спустився мірошник, але тут же подзвонив, і його витягнули вгору. Той що сосни дере теж недовго залишався внизу. Почав спускатися коваль. Він захопив з собою залізний кіл, щоб було чим захищатися, якщо хто нападе на нього. Ось спустився він вниз і намацав залізні двері з величезним засувом. Що було сил ударив по ній колом, двері подалися, і – що за диво! – перед ним відкрився зовсім інший світ. Все там було куди красивіше, чим на нашій землі. Оторопів коваль від здивування і пішов по дорозі, і вона привела його до трьох замків. Один був срібний, другий золотий, а третій так виблискував, що дивитися на нього було боляче.
Розміркував коваль і вирішив заглянути у всі три замки. Підійшов до першого. Двері вартує змій, такий величезний, яких коваль в житті своїй не бачив. Як замахнувся сміливець, як ударив колом, так і убив змія на місці. Увійшов до замку. Підбігла до нього краса-дівчина, назвала своїм рятівником і розповіла, що була вона зачарована. Радості їх не було кінця. Коваль швидко привів дівчину до тієї пропасти, по якій спустився в підземне царство, прив'язав її до мотузка і подзвонив. Тут дівчина подякувала ковалеві за порятунок, подарувала йому алмазний перстень і сказала, що в інших замках тужать ще дві зачаровані дівчини.
Той що сосни дере і мірошник витягнули її вгору. І так вона їм сподобалася, що обом захотілося на ній одружитися.
Коваль надів на палець перстень і сміливо попрямував до золотого замку. Він вже збирався увійти до нього, як раптом з густого чагарника вискочило страшне чудисько і з роззявленою пащею кинулося на нього. Зав'язався тоді кривавий бій, тільки коваль здолав чудиська. І тут вийшла до нього краса-дівчина, ще красивіше першої. Її він теж відправив на білий світ. На прощання подарувала дівчина ковалеві золотий меч і веліла оголити його тільки у разі великої небезпеки. Побачили той що сосни дере та мірошник, що друга дівчина ще прекрасніше першої, і давай дубасити один одного – кожному хотілося узяти за заміж.
З мечем за поясом і залізним колом в руках відправився коваль в третій замок. А там вхід вартував страшенний триголовий змій. Коваль без довгих розмов ударив чудовиська колом, думав, що уб'є його з одного удару, та не тут то було. Кинувся змій на нього, – ось-ось зжере. Схопилися вони довго билися; нарешті змій ослабів, коваль замахнувся своїм золотим мечем і відсік йому всі три голови. Звалився змій мертвий до ніг юнака – навіть земля затряслася.
Увійшов коваль в замок і побачив красуню дівчину. Як уранішня зірка тьмарить інші зірки, так вона красою своєю тьмарила двох перших дівчат. Довго юнак і дівчина дивилися один на одного, не могли надивитися, а коли пришли в себе, красуня сказала ковалеві, що століття його пам'ятатиме.
Коваль відвів врятовану до пропасти, і її теж підняли вгору. Побачили її той що сосни дере і мірошник і ну відважувати один одному стусани.
Нарешті подзвонив сам коваль, але товариші і не думали піднімати його, не хотіли, щоб дісталася йому прегарна дівчина, із-за якої вони билися смертним боєм.
Став коваль роздумувати, як йому на білий світ вибратися. Думав, думав і вирішив знову обійти всі три замки. Набрав там золота, срібла і алмазів скільки міг понести. У останньому замку попався йому на очі домовик: забився із страху в кут і трясеться як осиковий лист. Коваль велів йому показати ті двері, що вели на землю. Домовик дістав величезний ключ протягнув ковалеві і рукою показав дорогу, – ось, мовляв, вона і виведе до тієї двері.
- Що? – сердито закричав коваль. – Ще не вистачало, щоб я сам двері відмикав! А нумо, живо вперед, якщо не хочеш, щоб я тебе залізним колом підганяв!
Хочеш не хочеш довелося домовикові йти. Підішли до дверей. Домовик подзвонив у дзвоник, двері розчинилися, і – що за диво! – всі три замки провалилися крізь землю.
Коваль перелякався і зі всіх ніг кинувся вон з підземного царства. Вибіг він на землю, зирк, на зелених рівнинах стоять замки. Коваль подумав: “Чи не сон все це?” Підійшов він до замків, а там його товарищі б'ються із-за третьої дівчини. Здрейфили вони побачивши коваля. Ураз припинився жорстокий бій. Обидва впали перед ковалем на коліна і стали благати, щоб він їх пощадив. Коваль пробачив їх, але з умовою що третю дівчину він візьме собі, першу віддасть мірошникові, а другу – тому що сосни дере.
Всі три дівчата дякували своєму рятівникові, а найкрасивіша з радістю погодилася стати його дружиною. І в ту ж мить коваль з простолюдина перетворився на прекрасного принца в шовковому одязі.

Багатирська сила його пропала, тому що більше в ній не було потреби. Те ж саме трапилося і з його товарищами.
Через три дні все троє зіграли веселе весілля. Кожному дісталося по замку: ковалеві – найкращий, мірошникові – срібний, тому що сосни дере – золотий.
І від кожного побратима пішов славний рід.