Було це у давнину, коли ще водилися в наших місцях песиголовці. Йшла одного разу дівчина-красуня полемо і раптом бачить перед собою цілу стаю песиголовців. У всіх псячі морди, самі кудлаті, страшні, злючі. Злякалася дівчина і що є духу побігла геть. Розгледіли песиголовці що дівчина собою хороша, та і говорять: “А що, якщо нам її зловити!” І вся зграя пустилася навздогін. Бачить дівчина, що їй не втекти від песиголовців, влізла на пишну сосну і сховалася в гілках.
Песиголовці не могли підняти голови, а тому їм і не видно було, на якій сосні сховалася дівчина. І ось стали вони своїми довгими списами колоти підряд всі дерева, і коли з однієї сосни потекла на землю кров, обступили вони ту сосну і вирвали її з коренем. Так і попалася дівчина їм в лапи.
Заточили її песиголовці у високому замку без дверей. У всьому замку ні душі: тільки вона та кішка. Увечері песиголовці приходили додому, а вранці знову йшли. У стелі її світлиці була віддушина, і в неї світило сонце. Дні і ночі проводила дівчина в сльозах, благала бога, щоб він допоміг їй повернутися додому. Сама вона вже не раз намагалася вибратися на волю через віддушину в стелі, але варто їй тільки занести ногу, як в світлицю вбігала кішка і бралася так завзято гострити кігті та так страшно нявкати, що дівчину проймав страх.
Одного разу, коли була вона у великій печалі і гірко плакала і благала бога визволити її з біди, перед нею з'явився раптом сивий дідок і запитав:
- Про що плачеш, дівчина?
- До батечка хочу, – відповідала вона.
- Тобі звідси не вийти – замок-то без дверей.
- Знаю, та в стелі он є віконце, і давно б вже була я на волі якби не цей котячий виродок.
- Кішка тому тебе не випускає, що в хвості у неї сидять дев'ять бісів, слуги песиголовців. Кинь їй шматок м'яса, а коли вона його схопить миттю відрубай їй хвіст і кинь його через голову на дев'ять ліктів перед собою - і тоді вже кішка тобі не перешкода. Сказав і зник, немов розтанув. Зробила дівчина, як старий радив: дала кішці м'яса, ураз відсікла їй хвіст, кинула його через голову на дев'ять ліктів, і зла тварюка відразу забилася в кут і принишкнула.
Дівчина негайно вилізла на дах. Куди ж тепер? На дворі темно, скоро вже ніч. І раптом вона бачить, як по самому коникові, ледве пересуваючи лапи, понуро плентається безхвоста кішка. Дівчина за нею. Кішка привела її до дерева, – верхівка його торкалась даху. Кішка злізла по дереву на землю, дівчина – за нею благополучно спустилася – і бігти.
Настала ніч. Прийшли песиголовці додому, побачили скривавлену безхвосту кішку і негайно зметикували, що до чого. Дванадцять песиголовців пустилися в погоню за дівчиною. А вона вже до рідного будинку підбігала. У батька її була кузня, біля самої річки. Якраз в ту ніч його не було удома – пішов шукати зниклу дочку. Водяне колесо, що роздувало ковальське хутро, не крутилося, і довкруги – мертва тиша. Штовхнулася дівчина в двері – не відчиняється, замкнута; у вікні – залізні грати. Ніяк в будинок не потрапити. Звала вона батька, звала, та все марно. Дівчина зібралася вже було прилягти на лаві перед кузнею, та раптом похопилася: “А ну як прийдуть сюди песиголовці, не минути лиха мені тоді”. Стала думати, як в будинок пробратися. І тут на розум їй прийшло, що можна зняти водяне колесо і через той отвір пролізти в кузню. Так і зробила. Тільки вона перевела дух і засвітила лучину, як зовні почулися голоси песиголовців. Вони йшли по її сліду. Не довго думаючи, підперла вона двері залізним колом, прикрила вікно, схопила велику сокиру – коваль викував її якраз напередодні – і встала у самого отвору, через який всередину пробралася. Песиголовці відразу ж примітили той отвір, і один з них просунув в кузню свою псячу голову. Дівчина розмахнулася сокирою – хвать його по шиї! І утягнула його всередину. Інші песиголовці подумали, що він сам вліз, і один за іншим стали просовувати голови в кузню, і зі всіма дівчина розправилася так само, як і з першим. Вранці повернувся засмучений коваль і побачив удома дочку і дванадцять убитих нею песиголовців.