Жили собі король з королевою, і була у них одна дочка, і дочку так облягали женихи, що батько і мати не знали, куди від них діватися. Зовсім не хотілося віддавати її заміж, а хотілося тримати при собі. І ось видав король указ, що той, хто три дні пастиме триста королівських зайців і всіх убереже, отримає в нагороду принцесу. Зате хто їх не убереже, у того ремені із спини і грудей виріжуть.

А жив в тій країні один мужик, і були у нього три сини. Старші сини носи задирали, нікого за людей не вважали, а особливо меньшого брата. Почули вони королівський указ, і старший син відразу зібрався пасти зайців, щоб отримати принцесу. Спорядили його, як могли, і він відправився в палац.

Йшов він по лісу і в тому лісі зустрів убогу стареньку. Старенька ласкаво привіталась і запитала, куди він шлях тримає.

- Це не твоя справа, - відповів він.

- Почому знати, - сказала старенька. - Я дала б тобі добру раду і показала дорогу, будь ти трохи поввічливіший.

Але він вирішив, що дорогу він і сам знає, а в порадах не має потреби.

Добрався він до двору, і явився на очі королеві.
Велів король випустити всіх зайців, і не встигли вони вибігти на траву, як пустилися в різні боки. Цілий день бродив по лісу старший син, та тільки жодного зайця не знайшов. І велів король вирізувати у нього ремені із спини і грудей і гнати з двору.

Повернувся він з ганьбою додому.
Думав батько що на цьому й закінчиться та пригода з царівною, та тільки помилився він, тому що другий син думав, що, будь братик порозумнішай, ходити б йому з цілою шкірою на спині і на грудях та ще і королівським би зятем бути. І вирішив він теж пробувати щастя, і, як батько не благав, як не просив його, він стояв на своєму. Ну, робити нічого, спорядив його батько в дорогу, і він відправився в палац. Але і у нього нічого не вийшло, з убогою старенькою він обійшовся неласкаво, зайці розбіглися, і повернувся він до батька такий же покалічений, як старший брат, і теж ні з чим.

І тут меньшой брат зліз з печі, де він лежав в золі, і сказав, що тепер вже його черга пробувати щастя. Розсердився батько, не хотів він його відпускати, поки у старших рани не заживуть. Все є яка допомога в господарстві. Але молодший стояв на своєму. Батько споряджати його не став, і він узяв трішки їжі на дорогу і пішов.

Йшов він по лісу і зустрів ту ж саму стару жебрачку, що і брати.

- Здрастуйте, матінка! - сказав він їй.

- І тобі сину не хворіти - відповіла вона.

- Давай - каже хлопець - відшукаємо містечко, де мурашок немає, сядемо і закусимо.

Старенька погодилася, вони сіли, і тут він побачив, що їжі-то у нього мало, стареньку не нагодувати, і пообіцяв він її пригостити гарнетиько як поступить на королівську службу. Вона запитала, на яку він службу зібрався, і хлопець розповів про свої наміри.

- Тобі, значить, знадобиться хороша дудочка, -сказала старенька. Варто тобі подудіти збіжаться всі триста зайців, а може щей більше. Подякував її молодший син за дудочку і на цьому вони розлучилися.

Прийшов він в палац, нагодували його, і король випустив зайців, тут же вони всі розбіглися в різні боки.
- Бігайте на здоров'я, -думал молодший син, - все одно ще потанцюєте під мою дудочку.

Пішов він потихеньку-легенько в ліс і знайшов стареньку, дав їй поїсти, і вона його навчила, як йому бути, якщо він кого зустріне.

Ходив він ходи, як подудить до полудня у дудочку, так усі зайці до нього і збіглися.

А тут їде панна зі свитою. Тай запитує чи не можна купити зайця?
Ціна у мене одна. Хочеш зайця - обійми мене двічі, - відповідав пастух. Розгледів він щшо це не панна, царівна насправді. Відповідає вона що краще б грошима заплатити та хлопець на свою настояв, і вона поступилася - і узяла собі зайця. Але не встигла вона далеко відійти, пастух задудів в дудочку, ну, заєць і вискочив у неї з корзини. Прийшла вона в палац, хотіла показати зайця батьку, а зайця-то і нема.

Настав вечір, задудів пастух в дудочку, всі зайці збіглися, і він відвів їх в палац. Злічив їх король і бачить - один заєць зайвий, а пастух і говорить:

- Що ж, приріст стада!

На інший день принцеса знову до пастуха за зайцем прийшла. І знову пастух віддав її зайченя на тих же умовах. І знову заєць, якого вона купила, від неї втік, а увечері у пастуха опинилися вже два зайві зайці.

Розсердився король і вирішив сам піти в ліс і відторговувати хоч двох зайців.

На третій день переодягнувся король в стару потворну стареньку, сів на білу шкапу, відправився в ліс і попросив пастуха продати двох зайців. Ну, а пастух його впізнав і відповів, що продасть зайців тільки за таку ціну: хай старенька три рази поцілує кобилу під хвостом.

"Жалко, чи що, - подумав король. - Він же мене не дізнався, а більше ніхто мене не побачить". Поцілував він кобилу, де слідувало, купив, значить, зайців і відправився додому.

Повернувся в палац - а зайців-то і ні, а увечері у пастуха опинилися вже три зайві зайці.

І став пастух вимагати своє, а король все не віддає йому дочку і ще одне випробування призначив - щоб наповнив він бочку правдою-істиною.

- Це завдання неважке, - відповідав пастух.

Поставили бочку в найбільшій залі. Король, королева, принцеса і всі придворні всілися навколо бочки і стали дивитися, як він наповнюватиме її правдою-істиною.

- У перший день, - розповів пастух, - коли я пас королівських зайців, до мене приїхала панна на ослові. Вона купила у мене зайця, а я за це її двічі обійняв. Та тільки була-то це принцеса. Ну, що - не правда-істина?

- Правда! - відповіла принцеса.

- Кидаємо в бочку! - сказав пастух. - На інший день знову приїхала панна і купила зайця за ту ж ціну. Що - не правда-істина?

- Правда! - відповіла принцеса.

- Так, кидаємо в бочку, вона вже майже повна! - сказав пастух. - Ну, а на третій день приїхала бридка стара на білій шкапі...

- Ні, немає, не треба більше! - крикнув тут король. - Бочка і так вже повна!

От так принцеса і вийшла заміж за селянського сина.

І вони з тих пір жівут-пожівают і добра наживають.