Багато, багато років тому був у Тибеті один володар, який дуже полюбляв рибу. На сніданок, обід і вечерю він обов'язково вимагав рибну страву. Одного разу в тих місцях трапилась сильна посуха. Річки зовсім висохли, а великі озера перетворились на маленькі ставки. Риби з кожним днем ставало все менше і врешті-решт вона зовсім зникла. Не стали більше володарю подавати до столу рибу. А у того без рибної страви і кусок в горло не лізе.

Тоді володар велів об'явити повсюди: “Хто принесе до палацу рибу, той отримає велику нагороду”. Одного разу бідний селянин ішов повз ставок і помітив там велику рибину; незнано, як вона збереглася. Ставок майже зовсім висох, і селянин легко спіймав рибу руками. Відразу ж, не заходячи додому, бідняк вирушив до палацу, бажаючи якомога скоріше отримати обіцяну нагороду. Біля воріт палацу його зупинив одноокий охоронець, лютий на вигляд.

Гей, стій! Чого тобі треба?! – грубо гукнув він селянина.

– Я… Я… Мені б побачити володаря,– розгублено відповів той.

– А навіщо тобі потрібен володар? – суворо спитав охоронець.

– Ну я… У мене є риба. Я хочу піднести її в дар,– запинаючись промовив бідняк.
- “Риба,– подумав тут охоронець. – За рибу володар відвалить чималу нагороду.” І він сказав наказовим тоном:
– Давай рибу сюди і зачекай! Я сам передам її володарю і винесу тобі нагороду, яку він дарує.
– Ні, ні! – відмовився селянин. – Я цю рибу спіймав, я її і віддам володарю.
– Краще продай рибу мені,– почав вмовляти його одноокий охоронець.
– Я заплачу тобі п'ять золотих монет. Хіба це мала ціна за одну рибину? Але селянин сховав рибу за спину і наполегливо просив пропустити його до палацу.

– Ну добре,– сказав охоронець,– я тебе пропущу до палацу. Але за це ти повинен будеш віддати мені половину винагороди, отриманої від володаря.

– Хай буде так. Я віддам тобі половину того, що отримаю від володаря,– погодився селянин.

– Дивись, не обдури, бо інакше погано буде! – погрожуюче сказав охоронець і показав селянину, де знаходяться покої володаря. Зробивши кілька кроків, бідняк обернувся і спитав:

– Гей, охоронецю, а як тебе звати? З ким я маю розподілити винагороду?

– Мене звуть Одноокий Як. Кожен в палаці знає це ім'я,– погордо відповів той. Володар так зрадів, побачивши велику свіжу рибину, що готовий був заплатити селянину будь-які гроші. Він наказав слузі прийняти подарунок, а сам спитав бідняка:

– Яку ж нагороду ти бажаєш отримати за цю рибу? – Не потрібно мені ані золота, ані срібла,– відповідав селянин,– накажи лише дати мені тисячу палочних ударів. Володар навіть вухам своїм не повірив.

– Цей чоловік дурень або божевільний! – сказав він своїм придворним, а ті лише, дивуючись, розвели руками.

– Ну добре,– сказав володар селянину,– скажи нам цього разу без жартів, яку ж винагороду ти все ж таки хочеш отримати?

– Я не шуткую,– спокійно відповів бідняк,– дай мені тисячу різок. Володар хотів було розсердитись, але, згадавши про велику рибину, пом'якшав і сказав своїм слугам:

– Дайте цьому дурню тисячу різок, та дивіться бийте його злегка! Раз, два, три…– заплескали палки по оголеній спині селянина. Коли рахунок дійшов до п'ятисот, селянин раптом піднявся і сказав:

– Доста, я свою половину отримав сповна. Всі здивовано переглянулися, а володар спитав:

– Хто ж повинен отримати другу половину палочних ударів? – Твій охоронець, що стоїть біля воріт,– відповів селянин і розповів про свій договір з Однооким Яком. Володар спочатку розсміявся, потім насупив брови і наказав привести до нього охоронця. А тим часом Одноокий Як мріяв про те, як він витратить свою долю винагороди. Тут прибіг слуга і наказав йому негайно з'явитися до володаря. “Не обдурив мене селянин,– зрадів охоронець,– зараз я отримаю свою частку. Тільки б не продешевив цей недотепа!”.

Але від радості Одноокого Яка і сліду не лишилося, коли він побачив похмурого володаря і слуг з палками.

– Селянин мав віддати тобі половину своєї нагороди? – суворо спитав володар Одноокого Яка. У того навіть язик прилип до гортані. Спочатку він хотів було відмовитись, але злякався і тільки стверджено кивнув головою. – Тоді знімай халат, зараз ти отримаєш свою частину,– почув Одноокий Як слова володаря. Тієї ж миті підскочили слуги, зірвали з нього халат і всипали йому решту – п'ятсот різок.

– А тепер подякуй селянину за щедрість! – наказав володар охоронцю, коли той ледве піднявся з підлоги.

– Дякую тобі,– сказав селянину Одноокий Як зі слізьми на очах,– але ти жадібна людина. Навіщо вимагав таку велику винагороду за просту рибину? Тут володар розсміявся, велів своєму скарбнику видати обом по п'ятсот золотих монет і відпустити їх з миром.