Колись у блакитному озері Коконор мешкали дві велетеньскі жаби. Ту, що була золотого кольору, звали Сербал, а іншу, кольору бірюзи,– Юрбал. Ці жаби розпоряджались джерелами води. Кожного року вони не випускали воду до того часу, доки озеру не приносили людську жертву. Навіть цар мусив віддавати на заклання осіб своєї родини, коли випадав їм жереб.

В той час черга прийшла як раз на царську сім'ю. Всі зібрались в молитовній кімнаті. Лама написав імена членів родини на окремих папірцях і поклав їх в чашу. Потім одягнув пов'язку на очі і витягнув навмання одну з них. На жах царя на папірці було ім'я царевича Джигме. Цариця скрикнула і знепритомніла. Цар запропонував:

Я вже старий, а країні потрібен молодий володар. Я хочу стати жертвою замість сина. Але Джигме залишався непохитним. Він сказав: – Мій любий тату, я мушу зробити це задля блага країни. Інакше жаби не випустять воду і почнеться жахливий голод. Врешті решт цар дозволив піти сину до озера.

Але спочатку Джигме пішов до навпіл розваленої хижі. Там мешкав його кращий товариш Вангдус, який був дуже розумним хлопчиком. Царевич сказав йому, що вибраний в жертву і прийшов попрощатися. Вангдус почав переконувати його:

– Мій добрий друже, дозволь мені піти до озера замість тебе. Але Джигме не погодився. Після довгої суперечки товариші вирушили до озера вдвох. Вони вирішили, що той, хто прокинеться першим наступного ранку, стане жертвою і стрибне в озеро. Вже сутеніло, коли Джигме і Вангдус дісталися берега. Вони знайшли притулок у скелях на березі та влаштувалися там на ніч. Незабаром вони побачили дивне видовище. Дві величезні жаби золотого і бірюзового кольору вистрибнули з озера.

Сербал сказав Юрбалу: – На цей раз пожертвувати собою прийшли два юнака. Вони, здається, дуже міцні. Якщо вони нападуть на нас і вб'ють, я виплюну кусок золота, а ти – кусок бірюзи. Юрбал додав: – Так, і якщо вони проковтнуть це золото і бірюзу, то зможуть в будь-який час випльовувати дорогоцінності за своїм бажанням. Жаби виявились дуже наляканими і розгубленими. Два товариша, які ще не спали, чули всю розмову. Вони швидко скочили і напали на жаб. Сильні та вправні, вони незабаром вбили обох. Сербал виплюнув золото, а Юрбал – бірюзу. Джигме і Вангдус проковтнули по куску. На своє задоволення, вони впевнилися, що можуть випльовувати золото і бірюзу, коли забажають. Джигме сказав:

– Якщо ми повернемося до міста, люди подумають, що прийшли привиди, проклинатимуть нас та кидатимуть каміння. Давай краще не підемо назад. І вони вирушили на пошуки нової країни. Одного разу підійшли вони до якогось селища.

На сільській площі хлопчики билися через якийсь капелюх. Джигме і Вангдус спитали:

– Що незвичайного в цьому капелюсі? Хлопчики відповіли: – Це чарівний капелюшок. Той, хто одягне його, стає невидимим. Для вирішення суперечки Вангдус запропонував їм бігти до віддаленого будинку.

Той, хто переможе, отримає капелюха. Але тільки-но вони повернулися спиною, Вангдус одягнув капелюха сам і щез. Здивований Джигме почав шукати свого друга. Хлопці повернулися і побачили, що Вангдус щез разом з капелюхом. Вони зрозуміли, що їх обдурили, і незабаром розійшлися по домівках. Джигме ж продовжував шукати. Раптом хтось торкнувся його плеча. Повернувшись, він побачив Вангдуса з капелюхом в руці.

Вони вирушили далі і дійшли до другого села. Там декілька чоловіків билися за пару гарно пошитих черевиків. Розпитавши їх, друзі дізналися, що володар цих магічних черевиків може в одну мить перенестися, куди схоче. Ще раз друзі запропонували забіякам вирішити проблему змаганням. Коли ж ті кинулись до дальнього будинку, Джигме і Вангдус одягли по черевику і щезли. Вони забажали опинитися в країні, якій потрібен новий володар. В одну мить вони опинилися в незнайомій країні, де побачили великий натовп, що зібрався серед поля.

Один чоловік пояснив їм, що цар цієї країни помер, а оскільки у нього не було наступника, то тепер шукають нового володаря. Сьогодні донька царя прийде у поле і навмання кине фігурку, зроблену з борошна. Той, в кого вона влучить, буде її чоловіком і царем країни. Юнаки дуже втомилися. Вони залізли в дупло великої яблуні і заснули. Незабаром прийшла царівна. Вона кинула фігурку і влучила в яблуню. Всі побігли до дерева і помітили двох відпочиваючих чужоземців. Шум і переполох збудили друзів. Люди були розгублені від того, що їхнім новим царем має стати іноземець. Тоді головний лама вирішив випробувати їх. Він вимагав негайно одарувати молоду казковим багатством. Джигме піднявся і почав випльовувати дорогоцінності. Вангдус піднявся і також почав випльовувати дорогоцінності. Люди, здивовані, дивилися на швидко зростаючу купу золота і бірюзи.

Народ прийняв рішення. Джигме оженився на царській донці та посів на троні. Свого товариша він призначив першим міністром. Вангдус часто одягав капелюх-невидимку й черевики-скороходи, що носили його, де завгодно. Таким чином він міг бачити і чути все, що діялось в країні, лишаючись непоміченим. Потім Вангдус розповідав Джигме про все, і вони разом виправляли пороки і карали зло. Їхнє володарювання було довгим і справедливим.