Був один багатий чоловік, а у того чоловіка був один одинець син. А той був великий транкалув. Його отець дуже журився, на кого останеться його багатство по його смерті. Раз прийшло йому на гадку взяти на пробу свого сина — мутула. Ось каже йому:

— Сину, іди до овець та вибери найбільшого барана, прижени додому.

Його син скоро пішов, вибрав найкращого барана та пригнав додому.

Тоді каже йому няньо:

— Веди сього барана на ярмарок, там продай але і гроші за барана візьми, та й барана прижени мені назад додому.

І так узяв барана та пішов на ярмарок до найближчого вароша. Ідучи, увидів в одному селі дівку на вулиці, що продавала яблука. Ся його запитала, куди гонить барана. А він каже:

— Веду на ярмарок. Дівка каже:

— Продай його мені. Він каже:

— Я такий наказ маю од няня: і барана продати, і за барана гроші взяти, та й барана додому назад пригнати. А дівка йому каже:

— То велике діло — і гроші взяти, та й барана додому гонити.

І стала думати, та й каже йому:

— Та я його куплю, що просиш?

— Та прошу два срібних.

Дівка витягла два срібних та подала легіневі. А барана взяла, обстригла, руно зняла, а барана йому передала, аби гонив додому. Тепер леґінь весело вернувся із бараном та й із грішми додому. І каже своєму вітцю:

— Ну, няню, то я продав барана.

— А де гроші?

Він скоро витяг гроші і каже:

— Тут.

— А баран де?

— Баран на дворі.

Старий, не вірячи, вийшов із хати і, чудуючись, увидів обстриженого барана. Кличе він бабу та каже:

— Ну, видиш, жоно, із нашого мутула буде чоловік. Баба каже: — Ой, діду, я не вірю, аби з його розуму стався сей ярмарок.

І звідують його, як він і з ким ярмаркував. А мутул сказав по правді про дівку. Старі зачали радитися і приду мали відшукати ту дівку. І кажуть:

— Сину, чи зумів би ту дівку найти?

— Як би ні?

— То йди та й клич її до нас. Мутул пішов. А там було три сестри однакові. І каже їм:

— Мене послав няньо, аби одна ішла до нас. Старша швидко убралася, і пішли обоє до старих. Там уклонилася їм. Старі звідують дівку, чи була би їм невісткою. Вона каже:

— Чому ні?

Тоді старий мовить:

— Ану, донько, ходи за мною у комору. Пішли у комору, старий розкрив котел, повен срібла, і каже їй:

— Донько, та що би ви робили з тими грішми, якби на ваші руки перейшли? Вона каже:

— Добре би ми робили, бо за гроші купили би молодому та й собі красні плаття. Слуги та й служниці держали би до роботи, а самі би гатчовали на їх роботу.

Старим не полюбилася ся бесіда і відправили її додому. Каже старий сину:

— Іди за другою дівкою, бо се не та, що барана купувала. Пішов за другою, там каже:

— Казав няньо, аби прийшла одна до нас. Тоді молодша взяла й пішла. А старі показували їй своє багатство, надослід і котел з грішми. І звідується її старий, чи ала би з чого жити, якби його невісткою була. А вона каже:

— Я б за це срібло зробила другу, нову хату, таку. як у нашого журата. Та й бричку, та й коні такі купила б. А вашому сину каву би давала пити.

Старі не далюбйли і оеї бесіди, одправили додому. Посилають сина за третьою дівкою. Пішов і каже;

— Я пийщов за тією, отра купила барана. Тоді згодилася та:

— Ну, то йду я!

Ся умна дівчина була. Як прийшла у хат, красно поклонилася. Старі запитали її, чи буде їм нвісткою. А вона ласкаво відповіла: — Як бог хоче та й ви, то можу бути.

Старі її бесіду полюбили. Повели її у комору, показали котел, повен срібла. Каже старий:

— Люба донько, а чи мала би з моїм сином сих грошей досить?

Тоді вона каже:

— Лиш так було досить, якби ми по одному брали, а замість того по два клали у котел.

Се слово старі дуже полюбили і так сю дівчину за сина взяли.