Був раз зайчик, маленький, сіренький. Ходив пастись на лужок. Пасе, пасе та й хвостиком трясе. Все стане на задні лапки, подивиться довкола себе, чи не біжить ворог.

Захотілося зайчикові водиці. Поскакав у поточок, напився чистенької водиці й вернувся на лужок.

Пасе, пасе та й хвостиком трясе. Вже й сонечко пригріло, і його раптом дрімота взяла. Став на задні лапки, ви-грабав ямочку-нірочку і ліг спочити.

А тим часом стара собака рушила на поле глядати для своїх дітей їжу. І натрапила на сплячого зайчика... Хотіла його роздерти, але пожаліла. Бо що би було з нею, якби її малятко розірвав сірий вовк?