Давно колись жили собі чоловік і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вони щодня у храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика.
І от одного дня знайшовся в них синок завбільшки з мізинчик.
— Ой, яка гарненька дитина! — раділа мати.
— Скоро підросте і нам допомагатиме! — тішився батько.
Батько й мати назвали сина Іссумбосі, тобто Хлопчик-Мізинчик, і берегли його як зіницю ока. Хлоп'я було розумне, та от біда — нітрохи не росло.
Минув час, і от надумав Іссумбосі вибитися в люди, впав навколішки перед батьками і просить:
— Будь ласка, відпустіть мене у столицю.
Спочатку батько й мати не знали, що й відповісти, але згадали, який він у них розумний, і погодилися з його проханням. Хлопчик зробив собі меч із голки, що дала мати, і вранці всі троє подалися на берег річки.
— До побачення! — гукнув Іссумбосі і поплив униз за водою у чайній чашці, веслуючи паличками для їжі хасі.
Через кілька днів добрався він до столиці, переповненої людьми, каретами і кіньми.
— Оце так столиця! — промовив хлопчик, прошмигуючи між ногами у людей.
Невдовзі його увагу привернув величезний будинок.
— Дозвольте зайти! Дозвольте зайти! — гукнув Іссумбосі щосили, стоячи на ґанку.
За якийсь час двері відчинились, і на порозі з'явився ошатно вдягнений вельможа.
— Дозвольте зайти! — так само голосно повторив Іссумбосі.
— Цікаво, хто це говорить? Спантеличений вельможа оглянувся навколо. —
Я тут! Я тут!


Іссумбосі вибрався з дерев'яного взуття на гета і затупцяв ногами.
— Ого, який дивовижний чоловічок! Вельможа посадив Іссумбосі на долоню.
— Мене звати Іссумбосі. Я хотів би стати вашим слугою,— мовив хлопчик.
— Гаразд, я беру тебе на службу.
Вельможі відразу сподобався цей маленький, але жвавий хлопчик.
Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі всі його любили. Та найбільше припав він до серця дочці багатого вельможі.
Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму. Дівчина боялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно. Коли ж вони поверталися додому, в темній вуличці на них раптом напали два оні — чудовиська в людській подобі з бичачими рогами і тигрячими іклами.
— Стривайте! Я вам покажу!
Іссумбосі вискочив з-за пояса дівчини і замахнувся мечем-голкою.
— Ха-ха-ха! Що це за дрібнота? — зареготав один із напасників і, схопивши Іссумбосі лапою, кинув його собі в пащу.
Хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудовиська і колоти його мечем.

— Ой, болить! Ой, болить! — заволало чудовисько і, виплюнувши хлопчика з пащі, дременуло світ за очі.
Тоді Іссумбосі стрибнув на обличчя другого чудовиська і виколов йому око.
— Ой, рятуйте! Ой, рятуйте! — затуливши обличчя лапами, заволав другий напасник і накивав п'ятами.
Коли Іссумбосі опам'ятався, то побачив перед собою на землі маленький чарівний молоток — скарб чудовиськ.
Дочка вельможі махнула цим молотком і промовила:
— Іссумбосі, стань великим!
І тоді сталося чудо: Іссумбосі почав рости і за мить перетворився на вродливого юнака.
Кажуть, що незабаром після того Іссумбосі оженився з дочкою вельможі, викликав до столиці своїх батьків і всі вони зажили разом у добрі і в щасті.