Жив собі пан, та такий багатий, що міг би закупити з десяток сіл, і було в того пана багато землі, та тільки де вже він не шукав, а ніяк не міг знайти собі таку людину, щоб знав добре хліборобство. Ось приходить до нього раз селянин і каже:
- Я добре вмію землю орати, хліб сіяти і служити буду справно. Прийміть мене, пане!
Пан і прийняв. Служить хлібороб п'ятий рік, і хліб при ньому такий народить, що кращого, мабуть, і не буває. Ось на п'ятий рік і каже хлібороб панові:
- Попрацював я на вас вже, пане, досить, тепер давайте розрахунок: піду я своєю дорогою.
А панові такого селянина втрачати не хотілося. Поміркував він він, а потім і каже;
- А що ж тобі, чоловіче, за службу заплатити?
- Та дайте мені, пане, он того білого коня. Пан погодився. А той кінь був такий, що як почне на війні скакати серед ворога, так усього і топтатиме; і ніяка куля, ні шабля його не бере, тільки ніхто, крім хлібороба, про це не знав. Взяв хлібороб коня, подякував пана, та й поїхав. Їде і їде і заїхав в такій великій та темний ліс, що господи ти мій! Бачить - стоїть маленька хата. Зайшов хлібороб в хатку, зирк - сидить там стара, жовта стара; він запитав у неї, куди це він заїхав. Похитала стара головою і відповідає:
- Нещасний ти, що сюди заїхав: сюди, що ні ніч, відьми злітаються, всі мене зі світу зжити збираються.
- Та вже що бог дасть, те й буде! - Відповів селянин і залишився в хаті.
Дала йому баба повечеряти і просить:
- Допоможи мені, чоловіче добрий, Ночуй в хаті хоча б три ночі, а я тобі за це добре заплачу і, як боронитися, навчу.
- Що ж, і навчіть, я переночую, - погодився хлібороб.
Каже стара:
- На тобі ось цей хрест, іди в ту кімнату, обвівши навколо себе цим хрестом гурток, потім візьми хрест у руки і сиди, а якщо злетяться відьми, ти не бійся.
Взяв хлібороб хрест, пішов в іншу кімнату, зробив так, як сказала стара, і сидить. Раптом як загуде щось над хатою, влітає в хату відьма, потім друга, третя - набралося їх безліч, так що і в хаті не поміщаються, танцюють, кричать, в долоні плескають, навколо хлібороба бігають, та ніяк не можуть через коло перейти . Ось розженеться якась відьма, добіжить до кола, так тому і відскочить, а що вже не робили - нічого не вдіє. Раптом півень на хаті у старої: "Ку-ка-рі-ку!" Відьми так і метнулися у вікна, аж хата затрусилась. Перехрестився хлібороб і пішов до старої в кімнату. Та побачила його і так зраділа:
- Ти чоловік щасливий, ти ще, видно, мало нагрішив, відьми тебе бояться.
- Так, я чесно працював, сіяв хліб, а потім на пана працював, може чого і нагрішив, та хай вже господь простить!
Переночував хлібороб ще дві ночі. Як переночував третю, стара каже:
- Спасибі тобі, добрий чоловіче, що мене з великої біди визволив. На тобі ось цей меч-самобієць, і, коли трапиться тобі воювати, ти тільки скажи: "Меч, берись!" - І він переб'є все військо. Ще даю я тобі порада: як одружишся, то не довіряй жінці нічого важливої до семи років і семи тижнів.
Вклонився хлібороб старій, подякував їй і поїхав. Приїхав він у місто, де живе цар, а там тривога: наступає на місто велике ворог, вже все царське військо побив, скоро і місто візьме. Хлібороб і каже:
- А ну, ведіть мене до царя! Ті повели.
- Що тобі треба? - Запитує цар.
- Так ось, кажуть, що на місто великий ворог наступає!
- Так.
- Я вам, коли Бог допоможе, його поб'ю, тільки що ви мені за це дасте?
- Півцарства дам.
- Ні, мені царства не треба, а віддайте за мене свою доньку, я люблю її!
Кликнув цар свою дочку і запитав її, чи любить вона й справді хлібороба.
- Таточку, голубчику! Видайте мене за нього, я його люблю, видайте, я за вас бога молити буду! Цар і погодився. Тоді хлібороб і каже:
- Дайте коню три мірки вівса, а мені відро вина. Цар дав все, що хлібороб просив. Сів він потім на коня і поїхав. Виїхав за місто, бачить - стоїть війська велика сила, така, що й не злічити. Як крикнув хлібороб:
- Меч, берись!
Як злетить меч над головами і почав рубати одну за одною. А кінь як скакне переможе війська, так і б'є копитами. Все військо і перебили.
Повернувся хлібороб тому в місто. Цар добре йому подякував. А ворог не хотів-таки своєї справи кидати - зібрав війська ще більше. Знову піднялася тривога. Поїхав знову хлібороб боротися. Побив ворога і назад вернувся. Позаздрили інші царі цього царя, зібрали війська свої разом і пішли війною. Цар злякався: думав, що цього вже сили хліборобові не здолати. Але розбив хлібороб і це військо.
Потім повернувся в місто і на царській дочці одружився. Сильно любив він свою дружину, і його любила дружина. Минуло три роки. Стала дружина у хлібороба питати, що він так ворога побиває. Не втерпів хлібороб і сказав. А ворог свого не кидав, став випитувати та підкуповувати дружину, щоб та сказала, в чому сила її чоловіка. От і спокусилася вона на великі гроші і викрала меч, віддала ворогові, а чоловікові другий підклала, а коня вкрасти не змогла: хлібороб беріг його як зіницю ока.
Ось і почав ворог війну знову.
Сів хлібороб на коня, взяв меч і вирушив назустріч ворогові. І тільки туди приїхав, відразу ж вигукнув:
- Меч- берись! Не береться.
- Меч, берись!
Не береться. Здивувався хлібороб, а потім як розгледів його, дізнався, що це інший, тут і здогадався, куди меч подівся, і гірко заплакав. Та що було робити?. Ось підлетів меч до хліборобові і з одного маху відрубав йому голову. Тоді кінь сильно розсердився, що вбили його господаря, почав лютували, перебив усе військо, а потім підійшов до тіла хлібороба, зупинився і стоїть. Цар перевіз тіло в місто, зібрався його ховати, а тут є стара така стара з іконкою і каже:
- Пустіть мене до тіла.
Її пустили. Взяла баба, занурила іконку у воду і полила тією водою хлібороба. Ожив хлібороб. І мовить йому стара:
- Бач, не послухався мене: розповів дружині велику таємницю і мало сам не загинув навіки. На, візьми знову меч, я його знайшла, тільки не розповідай про велику таємницю дружині до семи років і семи тижнів, а не те загинеш!
Одружився потім хлібороб на іншій дівчині, і живуть вони собі разом. Живуть, не журяться, не страждають, хліба не купують. Ось така-то казка.