Один чоловік піймав молоденького медведика, приручив його до себе і вимуштрував його робить всякі примхи. Медвідь виріс, звикся з чоловіком і слухавсь його. чоловік ходив з ним по селах, і медвідь показував різні комедії...

Одного разу ішов він з медведем з одного села в друге. Дорога була дальня. чоловік наморивсь, одійшов трохи от дороги, ліг опочить, а медведеві сказав: «Ти ж гляди, Михайло, нікого до мене не підпускай, всіх гони од мене подальше, а хто не послуха, того бий».— «Добре, хазяїн, нікого не підпущу, спи собі...»

Чоловік заснув, а медвідь сів над ним і очей з його не зводив. Не вспів той гаразд заснуть, як уже причепилась до його муха. Спочатку муха сіла чоловікові на ніс. Медвідь кивнув лапою. Муха з носа злетіла і сіла на щоку. Медвідь знов махнув лапою. Муха піднялась, повертілась, повертілась над чоловікок і сіла йому на лоб. Медвідь розсердився і каже: «Погоди, бісова личина, я тебе научу, як дратувать мене» Розмахнувсь з усієї сили, як торохнув хазяїна каменюкою по лобі,— той і не колихнувсь. Медвідь зажурився, жалко йому стало свого хазяїна. А муха почала з його глузувать: «Ех ти, кудлатий дурень! Ти думав мене вбить, а свого хазяїна попав! От так услужив, нічого казать. Застав дурня богу молиться, а він і лоб проб'є, або, як кажуть: «Услужливий дурень страшніший ворога».