Їхав чоловік із гаю. Стрічають його вовк, ведмідь і дикий кабан та й кажуть:

— Ну, що ми тобі, чоловіче, скажемо?

— Кажіть,— каже чоловік.

— Ми,— кажуть,— силу маємо, позич нам хитрощей.

— Я б вам, братця, позичив, дак дома висить на кручку. Знаєте що?

— А що?

— Я вас оставлю, а сам з вовком пойду додому по хитрощі.

Дойшов до дому і каже вовку:

— Отут ти подожди, а я пойду у хату.

Вовк остався, а той чоловік пойшов у хату, взяв ружжо да й убив його. Тоді вернувся він у хату, набрав сала і ковбас і пойшов туди — до коня. Прийшов туди, наклав огню і пряже сало і ковбаси. Стало воно пахнуть, а ведмідь і питає:

— Що це таке пахне? Дай і мені!

А чоловік показує йому пальцем на кабана і каже:

— Ото,— каже,— воно. Пойди його вбий! Ото з того таке смашне.

Ведмідь, недовго думавши, викрутив дуба да й убив кабана. От той чоловік бере його смалить, і тільки прижарить його, сало пригорить і запахне, а ведмідь і рве його.

— А,— каже чоловік,— підожди, поки осмалю!

— Хіба,— каже ведмідь,— ти мене прив'яжеш, а то я не витерплю: таке воно смашне...

От той чоловік його прив'язав до дуба і питає:

— А що, чи кріпко я тебе прив'язав? Попробуй, чи одірвешся? Ведмідь попробував.

— Кріпко,— каже,— тепер не одірвусь!..

От тоді чоловік узяв сокиру, убив ведмедя да тоді й каже:

— Оце вам усім трьом хитрощі.