КАЗКА ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ І СОЛОВ'Я-РОЗБІЙНИКА
Ілля Муромець народився під городом Муромом, у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли. І так кормили сина Іллю, бо він слабий був на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг стати, нічого не міг робити.
Коли пройшло тридцять літ, батько й мати Іллі Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три дідугани і гукають:
— Іллюшко, Іллюшко, одчини двері! Він каже:
— Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу встати.
— Устанеш, устанеш, ану піднатужся, Іллюшко, ану, встань! Ілля понатужився, як махнув ногами, так із печі зскочив зразу аж на землю. Зразу пішов, одчинив двері, старики увійшли і сказали:
— Ну, Ілля, ти мав велику хворість і пережив. Тепер ти будеш радіти, твій тато і мати будуть радіти, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.
Подали вони йому кухоль води:
— От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою.
Він узяв, хильнув раз.
— Ну, що відчуваєш?
— Велику силу в собі відчуваю.
— Добре, ану, потягни іще раз! Він перехилив, випив ще раз тої води...
— Ну, що тепер?
— Таку силу,— каже,— відчуваю, що коли б у сиру землю вставити кільце, то я взяв би за те кільце і всю землю перекинув би.
— Ну, добре. Тепер так, Іллюшко,— вони кажуть,— ти своєю силою не хизуйся і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твій тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро.
В той час на Руську землю нападали татари. І от Ілля Муромець вирішив захищати рідну землю від татар. Якраз була оточена Казань. Ілля Муромець підійшов під Казань (а там були три царі татарських, богатирі), вирвав дуба і як почав колотить ті війська їхні. Розбив усе військо татарське, тільки три царі-богатирі осталися. Він прийшов до них і сказав:
— Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більше ніколи на Руську землю не приходили. Я б і вас теж тут поклав, але залишаю живими тільки для того, щоб ви всім заявили, аби більше не приходили сюди. Бо на Руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх вас розіб'є.
Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди поховалися: хто в хату, а найбільше по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей, плачуть і моляться богу.
— Що ви тут робите, люди добрі? — питає Ілля Муромець.
— Як що робимо? Що ти, не бачив, що в нас за містом татари стоять, зараз нас всіх поб'ють, поріжуть.
— Де ті татари? Ніяких татар нема, вийдіть подивіться. Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було
татар. Почали вони веселиться, почали дякувати Іллі Муромцю, почали його просить, щоб він зостався в них. А він сказав:
— Ні! Я вас визволив і піду далі визволяти, татари ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде. Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не бійтесь. Сів Ілля Муромець на коня і поїхав собі. А поїхав він шляхом небезпечним, тому що дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей-розбійник. Там ні птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив — Соловей-розбійник усіх повбивав.
Ілля Муромець узяв прямоїжджою дорогою, повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти суках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде, йде,— він зразу як засвистить по-солов'їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так дерево ламається і хто живий там іде, падає на землю і вмирає от того звуку.
От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов'їному — листя посипалось; як заревів по-звіриному — його кінь на коліна впав.
Ілля Муромець штовхнув свого коня коліном і каже:
—Вставай, а то віддам тебе собакам — нехай з'їдять, що ти злякався Солов'я-розбійника.
Під'їхав Ілля Муромець, а Соловей-розбійник як побачив, зіскочив з дуба до нього... Та Ілля Муромець націлився і пустив стрілу прямо йому в праве око. Та стріла вийшла через голову і полетіла, а Соловей-розбійник упав на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, враз схопив його, здушив своїми руками. І вже розбійник Соловей відчув, що попав в руки крізного за нього, думає: «Ну оцього я вже не витримаю...»
Взяв Ілля Муромець, од свого сідла одв'язав стремена — ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до Солов'я-розбійника у двір.
А Соловей-розбійник мав дочку, богатирку. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець і батько її прив'язаний до сідла, схватила залізну дошку у дев'яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця — хотіла убити його. А Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона повернулась назад і — прямо в багатирку, убила її одразу.
А жінка Солов'я-розбійника побачила вже, що біда, почала просити Іллю Муромця:
— На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки залиш мені чоловіка живим.
Він відповідає:
— Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей згубив зі світу, стільки він дітей осиротив, щоб я залишив його тепер у живих?! Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду заробляти гроші, а йду захищати всіх, на кого нападають.
Повернув коня і поїхав далі своєю дорогою
Як приїхав Ілля Муромець в місто, а у князя якраз був бенкет. Усі богатирі з князем гуляли.
Як він приїхав і сказав, хто він такий, князь спитав:
— Якою ж ти дорогою їхав до нас?
— Я їхав,— відповідає Ілля Муромець,— прямоїжджою дорогою.
Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там важний богатир Альоша Попович. Попович зіскочив та каже:
— Ні, ні! Не може бути, неправда, князь, то він бреше. Хто у нас може їхати прямоїжджою дорогою? Там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає.
— Ага, такий ти богатир,— каже до нього Ілля Муромець,— ти Солов'я-розбійника боїшся? Ану,— каже,— ідемо, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.
Вивів усіх з князем: і княгиня вийшла, і богатирі. Показав він їм:
— Ось ваш силач Соловей-розбійник.
Вони як глянули, що той прив'язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що Ілля Муромець справді богатир. Він Солов'я розбійника біля сідла тримає, значить, він його переміг.
Тоді князь каже (не питає нічого Іллю Муромця, а до Солов'я-розбійника):
— Ану, Соловей-розбійник, засвисти по-солов'їному та закричи по-звіриному!
А Соловей-розбійник відповідає:
— Ні,— каже,— мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене в полон узяв.
Тоді князь говорити:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому! От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),—я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.—Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жити у князя. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрму і ту тюрму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар. Мало мені моїх татар, хочу забрати і твоє князівство. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
'— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда
і: — Гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди! ,
Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов вирушати тебе! Нема! і Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився;
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я попрошу.
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя .
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з татарським царем воювати! Розбив військо на друзки. А цар той був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею боротися. Бились, бились, троє діб бились. Цар уже наче зовсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убити, а тільки залякати. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набиратися. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набиратися». От цар його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем колошматити. Крутить кругом себе і його війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя дочку заміж і живе собі, царствує.