Кучер висвятив на попа У давні часи в Марамороші, у Вуглі, мешкав владика. І там була школа на попів. У тій школі вчився одного бідного чоловіка син, ім'я йому було Василь. Сей, як убогий чоловік, дуже пильно учився, так що межи всіма кліриками він був перший. А як прийшов іспит, його товариші дістали пояс, а Василь не дістав.

На другий рік іще ліпше вчився, а на іспиті всі другі, як докончені, пояс дістали, а його й надалі задержали. Що мав чинити?

Уже нічого не мав його отець, лиш одну корову. Продав і ту за тридцять сороківців, дав синові усі гроші та каже:

— Ну, сине, тут послідня маржина і все моє ґаздівство. Хоч будеш попом, хоч ні, більше від мене не дістанеш.

Василь узяв сі гроші та пішов знову в школу. Там шукав собі по грошах і кошт.

У владики був один старий кочіш на ім'я Петро. Усі його лиш так кликали. Василь-клірик ісповідав усю свою долю Петрові, що уже послідня сума на його попівство — лиш тридцять сороківців, бо його няньо уже стільки кильтував на нього, що і сам бідним став. На се Петро каже йому:

— А чи знаєш службу служити?

— Знаю добре.

— А чи хочеш попом бути?

— Як би ні?

— Ну, ходи до хати та лиш слухай мене, то будеш попом. Стань на коліна!

Василь став на коліна, а Петро взяв свячену воду та нашвидку посвятив Василя на попа. А верх голови постриг.

— Ну, встань! Тепер ти піп. Іди додому, ваше село — філіал, там кажи громаді, що тебе владика призначив їм за попа.

Пішов і так зробив. Люди дуже зрадувалися новому молодому попикові. На другий день була неділя. Молодий попик служив прекрасно службу, сповідав і причащав людей. І цілий день давали йому на служби. На другий день — служба. На третій день — служба та й погреб. А на матці, у близькім селі, жив намісник, котрому сей філіал належав. Дуже чудуеться, що у його філіалі кожного дня чути дзвони. Посилає із матки куратора узнати, що за чудо, що там кожний день дзвонять без його згоди.

Куратор пішов рано, і якраз на службу задзвонили. Іде до церкви, а в церкві молодий попик прекрасно службу править. По службі не каже нічого, лиш пилує додому. А намісник ніяк не діждеться куратора, дуже неспокійний. Ось приходить куратор задиханий.

— А що там сталося, кураторе?

— Що би сталося? Там є молодий попик. І я був нині на службі. Прекрасно служив службу.

Чудується йому намісник, що він про те нічого не знає од верхності.

Другого дня і сам намісник прийшов на службу. По службі звідується молодого попа:

— Та хто передав вам мою парохію без мого відома?

— Той, хто мене посвятив на попа, той мені передав і парохію,— каже попик.

На сей одвіт намісник сів на віз та й прямо до владики. І там розказав владиці, що сталося у його філіалі. А владика про те нічого не знає. І швидко пише молодому попикові, аби перед ним постав. Як дістав наказ, швидко й пішов, але спершу появився у Петра-кучера.

— Ну, Петре, ви мене тепер у біду загнали.

— Та що за бай?

— Та то за мною прийшов наказ до владики. Що я буду там казати?

— Та ще чи служив ти хоч одну службу?

— Служив не одну, а з десять.

— Ну, нічого, не журись! Тепер бизувно будеш попом. Лиш іди до владики. І я там буду. Пішов Василь. Питає його владика:

— А хто тебе, сине, посвятив на попа?

— Та, ваше преосвященство, мене посвятив ваш кочіш Петро,— одвічае Василь.

— А чи служив ти і службу? Він мовчить. І намісник каже:

— Служив не одну, а з десять. Владика каже:

— Чи правда, сине? Він одвічає:

— Правда.

— Та як ти смів служити служби? А Петро-кучер під дверима слухає.

— Мені ваш кучер наказав так чинити. Тоді владика шле за Петром. Петро заходить.

— Ну, Петре, тут біда на тебе — ти посвятив попа. Петро каже:

— Ну як вам чудно та й кривдно? Ви кожного року святите по п'ять, по шість глупаків, а я одного розумного посвятив. Та і то вам чудно та й кривдно? Бувайте здорові! Та й пішов собі геть. А владика каже каноніку:

— Те, що два дурні показили, ми, розумні, поправимо. Та каже Василеві:

— Іди, сине, та приготовся до освященства. І на третій день владика посвятив Василя. А Василь, як тільки посвятився, пішов Петру подякувати. Петро каже йому:

— Ну, видиш, сине, із тебе ніколи не було б попа, коли б я тебе перший раз не посвятив. А тепер ти — справедливий священик.