Жив чоловік на прізвище Нехайло. Одержав він у спадщину невеличку ділянку виноградника. Весною пішов Нехайло на виноградник подивитися, що там робити треба.

Подивився та й каже: «Завтра візьму сапу і всю траву виполю». І пішов додому.

А на виноградникові, у траві, було кодло маленьких лисенят. Як почули це, перелякалися. Прийшла стара лисиця, а лисенята до неї: «Мамо,— кажуть,— приходив якийсь дядько і казав, що завтра прийде і всю траву виполе. Тікаймо!» Лисиця-мати каже: «Сидіть спокійно. Це господар цього виноградинка. Я його знаю. Він не скоро прийде».

Минуло чимало часу. Приходить Нехайло на виноградник з сапою. Дивиться — бур'ян по пояс. Почухав потилицю. «Ех,— каже,— тут сапою нічого не зробиш. Піду додому, візьму косу». Та й пішов.

Лисенята почули це та до матері: «Мамо! — кричать.— Тікаймо! Знову приходив той чоловік. Пішов додому за косою. Завтра прийде, поріже нас».— «Грайтеся і нічого не бійтеся»,— відповіла лисиця.

Минуло ще місяців зо три. Приходить Нехайло вже з косою. Спробував косити, коса не бере. Подумав Нехайло та й каже: «Спалю бур'ян. Піду візьму сірники».— «Тепер тікаймо,— сказала стара лисиця,— для цього багато розуму та праці не треба, то це він зробить!»