Бувальщина це або небилиця, а одного разу жила на світі стара, і була у неї дочка, по імені Катиця Тердселі. Дівчина виросла розумна і кмітлива, що будь-яке завдання було їй дарма.
Трапилося так, що захворіла мати Катіци Тердселі. Захворіла і сказала своїй дочці:
- Ех, донечко! Видно, смерть моя приходить. Адже я так за все життя вволю і не їла. Хоч один разок гусятінки б мені покуштувати! Піди ти, дочечка, в палац, попроси у короля шматочок гусятини. Королеві втрата невелика, а мені – утіха: гусаки-то у короля найжирніші.
- Як я туди піду? – запитала Катиця Тердселі.- Король жадібний, злий. Хіба він дасть шматочок гусятини?
- А ти спробуй, донечко, сходи, - наполягала мати.- Раптом він розщедриться?
Робити нічого, пішла Катиця Тердселі в палац. Прийшла, прямо до короля просилася.
Підвели її до трону; з'явилася вона перед королем і розповіла, навіщо прийшла:
- Дай ти мені, король, один тільки шматочок гусятини! А якщо не даси, помре моя матінка.
Коли король почув ці слова, навіть на троні підскочив, руками замахав, на повний голос закричав:
- Ах ти, непридатне дівча! Та як ти смієш з мого рота гусака віднімати!
Але Катиця Тердселі не злякалася і сказала королеві:
- Адже, гусаків, у вас тисячі! А я прошу не одного – а лише шматочок! А то моя матінка помре.
- А мені-то що? – закричав король ще голосніше.- І хай помирає! А ти забирайся звідси геть, женіть її в шию!
І слуги короля накинулися на Катицю Тердселі і виштовхали з палацу на вулицю.
Стоїть Катиця Тердселі одна. Хто їй допоможе?
“Все одно, - сказала про себе Катиця, - не здамся , добуду гусятинки для матері!”
Сказавши так, обійшла вона палац, зайшла з протилежного боку, в інші ворота.
Стоїть Катиця Тердселі і все поглядає, ніби кого чекає.
Раптом вона побачила, що кухар несе велике блюдо із смаженою гусятиною. Катиця зупинила кухаря і сказала, щоб він негайно йшов до короля. А блюдо з гусаком обіцяла потримати, поки кухар не повернеться.
Пішов кухар до короля, а той вигнав його, закричавши, що і не звав його зовсім. Проте кухар твердив своє: цей наказ передала йому дівчина, вона стоїть біля кухні і тримає блюдо з гусаком. Король не стерпів і пішов разом з кухарем поглянути на дівчину.
Але там, де стояла дівчина, вже не було ні дівчини, ні гусятини.
Прибігли король і кухар на кухню, а там все вверх ногами, і лише на дверях написано:
Тут була я, тут була
Гусака доброго узяла
Я, Тердселі Катиця.
А тобі не подобається?
Вчиняй, як хочеться.
А Катиця тим часом віднесла гусятину додому. Коли її старенька-мати вдосталь наїлася, то сказала дочці:
- Ах, донечко! Гусак був знатний. Поїла я, і сил у мене неначе додалося. Та мені щось солоденького хочеться. Йди в палац до короля, принеси мені небагато медку.
Спочатку Катиця стала відмовлятися: адже достанеться їй від короля. Потім все ж таки погодилася.
Прийшла вона в королівську комору і сказала сторожеві, щоб він негайно йшов до короля – адже той вже давно його кличе! А вона замість нього постереже комору.
Пішов сторож до короля. А король його нагнав, кричить, що не кликав його. Але сторож запевняв, що йому про це сказала дівчина, яка і зараз ще сидить в коморі і охороняє мед. Кинувся король в комору. Він здогадувався, що це справа рук Катиці Тердселі.
Як увійшли вони в комору, то побачили, що на найбільшій бочці з медом було написано:
Тут була я, тут була
Меду трохи понесла
Я, Тердселі Катиця.
А тобі не подобається?
Вчиняй, як хочеться.

А Катиця узяла з собою меду, скільки їй було потрібно, і віднесла матері.
Коли старенька випила меду, то відчула себе ще краще і сказала дочці:
- Ну, донечко, ще трохи, і я зовсім одужаю! Піди ти до короля в палац і принеси мені яблучко з королівського саду. Що королеві одне яблучко? А мені порятунок! Говорять, у короля вони чудові, наливні, цілющі.
Не хотілося Катиця знову йти в палац: адже погано їй доведеться, якщо король зловить її. Але пошкодувала вона хвору стареньку-матір і пішла.
Прийшла Катиця до королівського садівника і сказала йому, щоб він зараз же йшов до короля: адже король вже давно його кличе. А вона тим часом постереже сад.
Садівник поспішив до короля, а той став його гнати і сказав, що і не думав звати його.
Бідний садівник все твердив своє: що королівський наказ передала дівчина, вона і зараз охороняє яблука в саду. Тоді король побіг разом з садівником в сад. Він так і чув, що це знову витівки Катиця Тердселі!
Тільки вони відкрили хвіртку в сад, як побачили, що на землі валяється безліч червоних яблук, а на садовій хвіртці написано:
Тут була я, тут була
Яблучко одне узяла
Я, Тердселі Катиця.
А тобі не подобається?
Вчиняй, як хочеться.

У короля від злості жовч розлилася. Марно звали лікарів – жоден з них не міг його зцілити.
Почула це Катиця, переодягнулася чоловіком, прийшла в палац і викликалася вилікувати короля.
Катиця Тердселі потримала руку короля, подивилася і сказала, що у короля збільшилася печінка: дуже він багато сердився і скупився. І порадила все тіло короля обсипати сіллю та перцем і зашити у волову шкуру. Тоді хвороба відступиться від нього. Сказала і пішла.
Придворні так і зробили.
Але сіль і перець до того палили тіло короля, що він не витримав, вискочив з шкури і кинувся з кімнати.
В цей самий час принесли йому записку, а в ній було написано:
Тут була я, тут була
По заслугах віддала
Я, Тердселі Катиця.
А тобі не подобається?
Вчиняй, як хочеться.

Тут вже король так розгнівався на Катицю, що відрядив за нею солдатів, наказав зловити дівчину і замкнути в палацову башту.
Коли солдати схопили Катицю, вона попросила дозволу узяти з собою солом'яну ляльку. А та була такого ж зросту, як сама Катиця, і так само одягнена. Перш ніж йти, всередину ляльки Катиця налила меду. Солдати потягнули ляльку і Катицю в палацову башту і замкнули їх там разом.
Катиця Тердселі негайно уклала ляльку на ліжко, а сама сховалася під ліжком.
Ось увечері відчиняються двері, і тихенько входить король.
Змахнув він шаблею і відразу встромив її глибоко в груди солом'яної ляльки. Солодкий мед бризнув йому прямо в рот, і король сказав:
- Так от, злочинниця, яка у тебе солодка кров! Мабуть в ній вся твоя хитрість!
І, витерши шаблю, король, гордий і задоволений, повернувся в свої парадні кімнати.
А Катиця Тердселі вилізла з-під ліжка, поклала ляльці на груди записку і сама втекла.
На ранок слуги зайшли в башту і побачили, що лежить на ліжку лялька, а на грудях у неї записка. Відразу ж кинулися слуги до короля.
Прибіг король в башту, схопив записку і прочитав:
Тут була я, тут була
І залишилася я жива, Я, Тердселі Катиця.
А тобі не подобається?
Вчиняй, як хочеться.
Король як побачив, що дівчина знову перехитрила його, так розсердився, що тут же і помер від злості.
А Катиця Тердселі з своєю матір'ю до цих пір живуть щасливо.