Було це там, за морем та ще три кроки вперед, де порося – рилом землю рити своїх братиків вчить... Жив в тих краях бідняк. А дітвори у нього було, що дірочок в ситі.

Дітей у нього вистачало, а ось як їх виростити? Тільки і було майна у бідняка два вола з горошинку: малесенькі - від землі не видно.

І так сушили голову бідняк з дружиною. Що робити, як дітей прогодувати?

З думкою спати лягали, з нею підіймалися. Здається, все випробували, та ні в чому не мали щастя. Так воно ведеться на світі: у бідняка і щастя бідняцьке.

Одного разу бідняк говорить дружині:

- Схожу я з цими волами-малятками в ліс, хоч хворосту зберу. Хтозна, може, і хороше щось трапиться.

Запряг він помічників у візок та відправився в ліс.

Ходить бідняк по лісу, вітки сухі підбирає, на візок складає. Бачить - на красивому лужку нарядний хлопчик і дівчинка бігають, грають.

Підійшов він до дітей, заговорив з ними. Виявилось, дівчинка - дочка короля Східної країни, а хлопчисько - син короля Західної країни. В тих країнах: в одній сонце сходило, в іншій заходило, а по тому лужку проходила між ними межа.

Побачили діти волів-малятокі і хлопчикові приглянулися крихти-воли, і став він просити бідняка – віддати їх.

Дуже не хотілося біднякові з останнім своїм добром розлучатися, але хлопчик дуже благав та ще пообіцяв, що батько винагородить його щедро. Погодився бідняк, а у самого на серці кішки скребуть. Зрозумів це хлопчисько і говорить:

- Ви, дядечко, не убивайтеся, я волів заберу. Ступайте завтра до мого батечка, він вас не образить.

Погнав король волів-маляток в палац свій, а бідняк запрігся у візок з дровами, на собі додому поволочив.

Вдома йому добре дісталося! Бідна дружина з горя волосся на собі рве, плаче, чоловіка кляне: малятка-воли були єдиним їх надбанням, а чоловік, як останній дурень, не подумав про власних дітей! Нічого у них тепер не залишилося.

Умовляв бідняк дружину, заспокоював: мовляв, в хороше місце воли потрапили, віддадуть винагороду може з цих пір все життя по-іншому піде. А дружина на нього і не дивиться, тільки виє , голосить. Не стало у бідняка сили слухати її голосіння, проти ночі відправився в палац короля західної країни шукати.

Зовсім недалеко той палац опинився, одну тільки ніч і йшов - зранку на місце прибув.

Заходить бідняк на королівський двір, а там король з волами-малятками бавиться.

Побачив хлопчик бідняка, зрадів, підбіг, за руку в палац повів.

- Гарно, що пришли, дядечко, вже я все про вас батечкові доповів. А ось що скажу: нічого у короля-батечка не беріть - просить один тільки млинок.

Увійшов бідняк до короля: так, мовляв, я тих маляток-волів господар.

- Добра ти людина, проси що хочеш, - говорить король, - дуже вже догодив ти моєму сину коханому.

Дивиться бідняк - на столі млинок стоїть. Маленький, іграшковий.

"Ех, - думає бідняк, - хорошу ж ціну я за своїх волів отримаю! Видно король собі іграшку отримав, і мене надумав іграшкою обдарувати.

- О,великий: - говорить бідняк королеві, - мої воли маленькі зовсім, великого подарунка і не заслуговують. Досить буде з мене ось цього млинка.

Бачили б ви, як король зблід, навіть в лиці змінився!

- Не соромся, проси у мене чого хочеш, - говорить він біднякові, заїкаючись, - все отримаєш, що унести зможеш. Тільки цей млинок не проси.

"Млинок, мабуть не іграшка, - думає бідняк, - якщо король з ним розлучитися не може!"

А вголос говорить шанобливо:

- Та невже, великий король, я за два вола багатий подарунок візьму! Ні, нічого мені не треба, ваша величність, окрім цього млинка, - нехай і мої діти іграшкою потішаться.

Дуже кохав король свого сина єдиного, щоб його не засмутити, віддав бідняку млинок.

Бідняк вже в дверях, а король кричить йому услід:

- Чуєш, бідняк, тобі говорю: якщо, зрозумієш, що продешевив, принось млинок назад, дам я тобі щось трохи краще!

На дворі король говорить біднякові:

- Добре ви зробили, дядечко, що млинок узяли, нічого іншого не просили.

- Ох, право, не знаю, маленький король, - не витримав бідняк.- Прямо душа не на місці. Ну, як же я дружині на очі з’явлюся? Вже вчора за те, що без волів додому вернувся, мене цілий день поїдом їла. Що ж тепер буде, коли замість волів з іграшкою з'явлюся?

- Не сумуйте, дядечко, сміливо додому ступайте. Знаю я, що говорю. Удома поставте млинок на стіл і скажіть: "Натри крейдою мені, диво-млинок, золотих монет та харчів всяких, жареного-пареного!" Побачите, він виконає будь-яке ваше бажання, скільки буде потрібно. А потім йому скажіть: "Достатньо, диво-млинок!" Він негайно і зупиниться.

Зрадів бідняк, подякував королеві, млинок під пахву і трохи не бігом додому пішов.

Біжить він, біжить по дорозі, раптом бачить: назустріч йому щось чорне рухається - хмара не хмара, а півнеба закрито. Зупинився бідняк, думає: що б це таке було? А чорна хмара зовсім вже близько. І чим же вона виявилася, вгадайте? Великим-превеликим капелюхом!

Ледве розгледів бідняк людину під капелюхом. Йде людина, ноги у нього заплітаються, ослаб зовсім, ніби муха осіння.

А у бідняка-то на душі радість, підходить він ближче, питає жартівливо:

- Ей, земляк, не тісний капелюх?

- Чим жарти жартувати, - людина відповідає, - краще б хліба шматочок подали. Три дні крошки у роті не було.

- Та я б з радістю, - говорить бідняк, - тільки немає нічого.

Вивернув кишені, показує: порожньо.

І тут його осяяло: а диво-млинок на що? Ось зараз і випробуємо, чи правду король сказав? Влаштував бідняк млинок на землю, говорить тихенько:

- Ну, диво-млинок, натри крейдою мені страв всяких, та не скупися!

Він і договорити не встиг, а млинок вже за роботу взявся, коліщатка всі закрутилися, посипалися з нього дорогі страви, яких і король не їв. В одну мить стільки всього накрутив-навертів, що на ціле село вистачило. Бідняк злякався навіть, закричав:

- Досить, диво-млинок, зупинись!

Сіли подорожні на травичку, п'ють, їдять вволю. Розвеселилися обидва, пісні співати стали, танцювати, потім знову на травичці розтягнулися, бесіду завели. Новий знайомий говорить біднякові:

- Так, землячок, гарний у вас млинок, але ж мій капелюх їй не поступиться. Давайте мінятися.

- Э, землячок, я поки що при повному розумі, - відповідає бідняк, - мій диво-млинок мою сім’ю прогодує до кінця століття. А капелюх вашої милості хіба що для чучела згодиться.

- Чи ой! - засміявся той.- Ну так дивіться в обидва, коли до цих пір дива не бачили.

Зняв він з голови капелюх і говорить:

- Капелюх, стріляй!

Ох, і жалко, скажу я вам, що на тій поляні вас не було. Тому як такої стрілянини ви не чували ніколи. Кулі, картеч, ядра гарматні так і посипалися. Бах, ба-бах, тарабах! - палить капелюх відчайдушно. Не знаю, коли б стрілянина скінчилася, не скажи капелюху : "Досить вже, капелюх, досить!"

- Ну-ну, - говорить бідняк, - виходить, і твій капелюх не простий. А все ж таки мені він ні до чого. Ворогів немає у мене, а сімейство моє він не нагодує.

Та тільки господар капелюха не відставав, так бідняка умовяв, всякі вигоди обіцяв, зовсім голову заморочив - умовив нарешті.

Попрощалися вони, кожен в свою сторону пішов - незнайомець з млинком трохи не ускач пустився, миттю сховався в лісі, а бідняк двох кроків не зробив і за голову схопився: "Що ж натворив, нетямущий, мабуть, біс поплутав, а господь допустив..."

Невесело йде додому бідняк, ледве ноги волочить, на палицю спирається - так, щоб не забути: цю палицю незнайомець на поляні залишив, дуже вже поспішав млинок понести. Бідняк палицю узяв: раптом нападе хто, подумав, хоч буде чим відбиватися.

Йде бідняк, горює, чим до будинку ближче, тим на душі важче. А палиця його раптом питає:

- Чому не веселий, господар мій?

Бідняк остовпів, очі випучив: ну і дива, палиця заговорила!

А палиця знову:

- Про що засмучуєшся, господар мій?

- Про те, що позбавив мене господь розуму, - відповідає бідняк, - а ще про млинок, який по своїй же дурості позбувся.

Не встиг він договорити, палиця з руки його вивернулася і в траві зникла, тільки шелест пройшов. Сторопілий бідняк, глянув їй услід, а палиця вже тут як тут і чудо-млинок за собою тягне!

Що я вам скажу? Забув з тієї пори бідняк про горе-печаль, і удома і в селі його почитали: всіх нагодував він зі своїм чудо-млинком, і своїх і чужих, а сам так розбагатів, що на шести волах орав, собаці і тій не сухарі, а калач кидав.

Час йшов своєю чергою. Якось надвечір стоїть бідняк (це він-то бідняк!) біля воріт своїх і бачить, бредуть по вулиці троє - начебто панського вигляду чоловік з дружиною і хлопчиком. Придивився бідняк, і що ж? Адже це король Західної країни з сімейством пішки йде! Вибіг бідняк їм назустріч, поклонився шанобливо та і питає:

- Куди ж це ви, ваша величність, пішим ходом?

- Ех, бідняк, - відповідає йому король, - горе у нас велике. Північний король відібрав у мене моє королівство, з палацу прогнав. Йдемо ось світ за очі.

- Ну, пан король, - говорить бідняк, - дуже не убивайтеся, допоможу я вам у вашому нещасті, а доки зайдіть в будинок мій, відпочиньте з дороги.

На славу пригостив колишній бідняк короля, і дружину його, і сина малого - яких тільки страв на столі не було, гості все підряд уплітали, ще і пальчики облизували.

А коли уляглися втомлені подорожні, одягнув бідняк на голову чарівний капелюх, узяв в руки палицю і відправився в дорогу - військо північного короля шукати.

Та що і шукати, коли ось воно! Північний король привів в Західну країну незчисленні полчища, все заполонили чорні воїни, яблуку ніде впасти.

Зійшов тоді бідняк на високу гору, зняв капелюх, повернув його у бік чужоземного війська і наказав:

- Капелюх, стріляй!

Ще і палицю на підмогу послав.

- Бий їх, - сказав, - прямо по головах, адже таким дурням жадібним голова і так без потреби.

Небагато часу пройшло, жодного ворога не залишилось, нікому було і звістку доставити північному королеві.

Повернувся бідняк додому, говорить королеві: можете в свій палац відправлятися. Король спершу не хотів йому вірити, навіть власним очам не повірив, коли побачив поле битви і ні єдиного живого ворога не виявив. Викупив він у колишнього бідняка капелюх і палицю, гору золота-срібла за них відвалив, на шести волах з скарбниці возили, за тиждень тільки впорались.

А король підріс тим часом і на дочці східного короля одружився.

Весілля було багате, за столом всьому містечку їжі дісталося, а колишній бідняк так танцював, та не по-вашому, а як у них танцюють.

Може, ще і нині танцює, якщо не притомився. Завтра, можливо, і до вас в гості нагряне.